Unfortunately, nothing was found for your request, you can search for another keyword, or contact us with your question through the feedback form
June 1, 2024
Вже третій рік поспіль Міжнародний день захисту дітей в Україні ми змушені відзначати в умовах воєнного стану.
Цей надскладний час не лише загострив питання у сфері захисту прав дітей, що існують, але й породив абсолютно нові виклики, реагування на які має бути комплексним, системним та узгодженим на всіх рівнях.
Слід констатувати, що в умовах повномасштабного вторгнення в Україні активізувалася діяльність державних інституцій, громадських та міжнародних організацій у сфері захисту дітей. Проте, роботи ще дуже багато і ми маємо докласти максимум зусиль, щоб подолати труднощі, і для того, щоб війна не змогла зруйнувати дитячі мрії, адже навіть в найтемніші часи діти залишаються дітьми.
Сьогодні зосередимо увагу на двох ключових викликах у сфері захисту дітей: несистемність рішень та невідповідність міжнародних документів у сфері захисту дітей реаліям сьогодення.
1. Несистемність рішень щодо захисту дітей полягає в тому, що часто такі рішення мають фрагментарний та реактивний характер, є наслідком недостатньої координації дій між різними акторами, дублювання зусиль та непослідовності в реалізації програм та стратегій.
Несистемність проявляється як у законодавчому, так і в інституційному вимірах.
Основними чинниками несистемності рішень на законодавчому рівні є:
1) відсутність комплексного підходу під час прийняття законодавчих актів, внесення до них змін і доповнень, що часто призводить до неузгодженості та дублювання їх положень;
2) численні зміни в законодавстві без належного аналізу наслідків і спроможностей забезпечити реалізацію відповідних положень на практиці.
Серед проблем інституційного характеру слід виділити такі:
1) наявність багатьох органів та інституцій, відповідальних за захист прав дітей, що призводить до дублювання функцій, компетенцій та зусиль;
2) відсутність належної координації між посадовими особами, державними установами різного підпорядкування, громадськими та міжнародними організаціями;
3) недостатнє залучення організацій громадського сектору до процесу прийняття рішень та відсутність механізмів ефективного зворотного зв’язку між громадянським суспільством і державними інституціями;
4) часта зміна кадрового складу профільних державних інституцій, що призводить до непослідовності політик, втрати інституційної памʼяті, намагання почати все з початку без аналізу напрацювань попередників;
5) обмежене фінансування та нестача кількості фахівців у владних установах, які працюють у сфері захисту дітей.
До додаткових факторів, які негативно впливають на формування єдиного і системного підходу щодо захисту дітей в Україні, також можна віднести:
1) відсутність єдиної національної стратегії захисту прав дітей, яка б включала всі аспекти - від освіти й охорони здоров’я до правосуддя та соціальної підтримки, дублювання існуючих стратегій;
2) відсутність дієвої системи моніторингу дотримання законодавства у сфері захисту дітей та притягнення до відповідальності уповноважених посадових осіб за неправомірні рішення або бездіяльність.
2. Невідповідність міжнародних документів у сфері захисту дітей сучасним викликам обумовлена тим, що ключові міжнародні акти щодо захисту дітей в основному були прийняті ще в повоєнний період (після завершення Другої світової війни) у ХХ ст. Повномасштабне вторгнення РФ до України у лютому 2022 р. не лише продемонструвало, що міжнародна система безпеки потребує актуалізації, а й те, що на міжнародному рівні існує потреба в належному регулюванні таких питань: екстреного реагування на виклики у сфері захисту прав дітей у кризових та надзвичайних ситуаціях, зокрема, у випадку їх масової евакуації з територій, котрі є небезпечними для життя та здоров’я (як всередині країни, так і за кордон); засад визнання рішень щодо евакуйованих дітей, які прийняті уповноваженими органами країни походження; механізмів співпраці між уповноваженими органами України та іноземних держав (зокрема, службами у справах дітей, органами соціального захисту населення та відповідними органами іноземних країн).
Безумовно, окресленими питаннями не вичерпується весь спектр викликів у сфері захисту дітей, однак їх вирішення матиме вагоме значення для удосконалення системи захисту дітей як на національному, так і на міжнародному рівні.