На жаль, за вашим запитом нічого не знайдено, ви можете пошукати інше ключове слово, або звернутись до нас із вашим запитанням через форму зворотнього зв’язку
1 червня 2024
Вже третій рік поспіль Міжнародний день захисту дітей в Україні ми змушені відзначати в умовах воєнного стану.
Цей надскладний час не лише загострив питання у сфері захисту прав дітей, що існують, але й породив абсолютно нові виклики, реагування на які має бути комплексним, системним та узгодженим на всіх рівнях.
Слід констатувати, що в умовах повномасштабного вторгнення в Україні активізувалася діяльність державних інституцій, громадських та міжнародних організацій у сфері захисту дітей. Проте, роботи ще дуже багато і ми маємо докласти максимум зусиль, щоб подолати труднощі, і для того, щоб війна не змогла зруйнувати дитячі мрії, адже навіть в найтемніші часи діти залишаються дітьми.
Сьогодні зосередимо увагу на двох ключових викликах у сфері захисту дітей: несистемність рішень та невідповідність міжнародних документів у сфері захисту дітей реаліям сьогодення.
1. Несистемність рішень щодо захисту дітей полягає в тому, що часто такі рішення мають фрагментарний та реактивний характер, є наслідком недостатньої координації дій між різними акторами, дублювання зусиль та непослідовності в реалізації програм та стратегій.
Несистемність проявляється як у законодавчому, так і в інституційному вимірах.
Основними чинниками несистемності рішень на законодавчому рівні є:
1) відсутність комплексного підходу під час прийняття законодавчих актів, внесення до них змін і доповнень, що часто призводить до неузгодженості та дублювання їх положень;
2) численні зміни в законодавстві без належного аналізу наслідків і спроможностей забезпечити реалізацію відповідних положень на практиці.
Серед проблем інституційного характеру слід виділити такі:
1) наявність багатьох органів та інституцій, відповідальних за захист прав дітей, що призводить до дублювання функцій, компетенцій та зусиль;
2) відсутність належної координації між посадовими особами, державними установами різного підпорядкування, громадськими та міжнародними організаціями;
3) недостатнє залучення організацій громадського сектору до процесу прийняття рішень та відсутність механізмів ефективного зворотного зв’язку між громадянським суспільством і державними інституціями;
4) часта зміна кадрового складу профільних державних інституцій, що призводить до непослідовності політик, втрати інституційної памʼяті, намагання почати все з початку без аналізу напрацювань попередників;
5) обмежене фінансування та нестача кількості фахівців у владних установах, які працюють у сфері захисту дітей.
До додаткових факторів, які негативно впливають на формування єдиного і системного підходу щодо захисту дітей в Україні, також можна віднести:
1) відсутність єдиної національної стратегії захисту прав дітей, яка б включала всі аспекти - від освіти й охорони здоров’я до правосуддя та соціальної підтримки, дублювання існуючих стратегій;
2) відсутність дієвої системи моніторингу дотримання законодавства у сфері захисту дітей та притягнення до відповідальності уповноважених посадових осіб за неправомірні рішення або бездіяльність.
2. Невідповідність міжнародних документів у сфері захисту дітей сучасним викликам обумовлена тим, що ключові міжнародні акти щодо захисту дітей в основному були прийняті ще в повоєнний період (після завершення Другої світової війни) у ХХ ст. Повномасштабне вторгнення РФ до України у лютому 2022 р. не лише продемонструвало, що міжнародна система безпеки потребує актуалізації, а й те, що на міжнародному рівні існує потреба в належному регулюванні таких питань: екстреного реагування на виклики у сфері захисту прав дітей у кризових та надзвичайних ситуаціях, зокрема, у випадку їх масової евакуації з територій, котрі є небезпечними для життя та здоров’я (як всередині країни, так і за кордон); засад визнання рішень щодо евакуйованих дітей, які прийняті уповноваженими органами країни походження; механізмів співпраці між уповноваженими органами України та іноземних держав (зокрема, службами у справах дітей, органами соціального захисту населення та відповідними органами іноземних країн).
Безумовно, окресленими питаннями не вичерпується весь спектр викликів у сфері захисту дітей, однак їх вирішення матиме вагоме значення для удосконалення системи захисту дітей як на національному, так і на міжнародному рівні.