Unfortunately, nothing was found for your request, you can search for another keyword, or contact us with your question through the feedback form
July 9, 2024
Цією статтею ми хочемо підтримати всіх, хто проживає втрату. Навіть коли боляче, важливо усвідомити свій стан і зрозуміти емоції. Ми поруч. У статті ви знайдете теоретичні основи й практичні методи самодопомоги для проживання горя. У кінці — корисні книги, фільми, матеріали й статті.
Ви можете звернутися на консультацію психолога до нас чи інших психологічних служб. Також рекомендуємо Національний центр психологічної підтримки у скорботі і їхні групи підтримки.
Через війну всі ми в Україні й далеко за її межами перебуваємо у стані втрати, адже це — дуже широке поняття. Втрачаємо ми як матеріальне (будинок, сімейні фотографії, улюблені речі), так і нематеріальне (посаду, стосунки, навіть надії) Найчастіше зі словом втрата асоціюють саме смерть, а разом із нею — горе. Хочемо підкреслити, що ми не прагнемо порівнювати чи класифікувати втрати, адже їхнє значення для кожної людини є індивідуальним і також залежить від досвіду й обставин.
(Плачу постійно/не плачу; злюсь; не хочу ні з ким спілкуватись тощо.)
У цій статті ми хочемо зосередитися саме на горюванні після втрати близької людини. Наголосимо, що в разі інших втрат можна проводити паралелі із зазначеними в статті процесами й проживати горе схожим чином.
Для початку пропонуємо визначитися з термінами:
Втрата — це розрив зв'язку з важливою для вас людиною, твариною, місцем, річчю, ідеєю тощо. За втратою наступає горе.
Горе — стан невимовного болю, глибоке почуття суму, спричинене важливою втратою, змінами, кризою чи невдачею як реальними, так і абстрактними.
Горювання — це процес проживання горя й прийняття втрати.
Траур (жалоба) — час скорботи. Є індивідуальним для кожної людини.
Процес переживання трауру — відчування емоцій замість придушення горя. Процес може відрізнятися залежно від людини або культурної норми.
Зараз через неосяжну кількість загиблих і незлічену кількість убитих росіянами українців, за пропорцією постійно зростає кількість людей, сімей, що стикаються з горем. Разом із тим усе наше суспільство проживає спільне горе.
Під час психологічних консультацій фахівці часто чують питання: «Чи зі мною все нормально?» Часто відповідь може дати тільки сама людина. Але для того, щоб покращити готовність, зауважимо декілька аспектів, що є умовною «нормою» для горювання, а також визначимо, які етапи проходить людина в цьому процесі.
Якщо коротко, то: ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НА НЕНОРМАЛЬНУ СИТУАЦІЮ. Усі прояви, як-от емоційні, поведінкові, когнітивні (наші думки) є такою нормальною реакцією на втрату й горе. Якщо реакції сильно впливають на більшість сфер життя в умовно першу фазу — це також є нормою. Якщо ж реакції унеможливлюють життєдіяльність у декількох сферах надовго (протягом року-двох після втрати), можливо відбувається ускладнене горювання, або ж подія травмувала вас. У такому разі варто звернутись по фахову допомогу до психолога, психотерапевта чи психіатра.
Почнімо з поширеного лінійного сприйняття горювання за Е. Кюблер-Росс: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Більшість людей так чи так зустрічали ці стадії проживання горя. Це так звана лінійна модель, яка вже є переглянутою і спростованою, адже люди не обов’язково проходять через усі стадії, їхній порядок може змінюватися й залежати від індивідуальних особливостей людини, її соціального оточення, також ці стадії можуть повторюватись, або ж людина може «застрягнути» на одній із них.
Однакові, здавалося б, втрати кожен може проживати по різному й проходити стадії нелінійно.
Проте така покрокова модель є допоміжною для теоретичного сприйняття того, які етапи чи фази можуть бути під час горювання. Якщо виходити із того, що горе — це більше мимовільна реакція на втрату, а скорбота — тривалий, активний процес адаптування до життя без близької людини. Виділяють три фази скорботи (горювання) — уникнення, конфронтацію та пристосування. Під час кожної фази відбуваються такі шість процесів:
Підхід Терези Рандо який отримав назву «6R», оскільки розділений на три етапи, які складаються із шести процесів, назви яких англійською мовою починаються із літери «R».
Фаза УНИКНЕННЯ — коли людина не в змозі або не бажає повністю зрозуміти, що сталося. Хоча вона може зрозуміти той факт, що близька людина померла, щось в середині все ще не може прийняти це як реальність. Етап уникнення має один процес:
1. Визнати втрату (Recognize the loss): за словами Т. Рендо, повністю визнати втрату означає зрозуміти, що сталося, і справді прийняти це, знаючи у своєму серці, що ваша близька людина померла. Тут можна розпочати із розповіді про померлого і/або написання йому листа.
Фаза КОНФРОНТАЦІЯ передбачає боротьбу зі своїм горем і пошук шляхів опрацювання того, що людина переживає. Виражається сильними болісними емоційними реакціях, пов’язаними зі смертю близької людини, включає виявлення й оплакування «вторинних втрат», як-от сексуальної близькості чи фінансової стабільності після смерті одного з подружжя. На цьому етапі є три процеси:
2. Відреагувати на розлуку (React to the separation): означає зрозуміти й охопити всі складні й потужні емоції, а також визнати «вторинні втрати».
3. Згадати й перепрожити досвід (Recollect and re-experience): спогади, про прожитий разом час, стануть важливим способом підтримувати стосунки з втраченою людиною.
4. Відмовитись від старих зобов'язань (Relinquish old attachments): це не означає не забути, а далі будувати життя вже без цієї людини. І так, це складно.
Фраза ПРИСТОСУВАННЯ про те, щоб знову знайти сенс життя. Так, ще буде сумно й гірко, проте потроху з'являтимуться моменти щастя. Тут важливо, щоб той, хто горює, згадав і знову пережив позитивні й негативні емоції щодо померлого. На цьому етапі два процеси:
5. Переналаштуватися (Readjust), або пристосуватися до нового світу, пам'ятаючи про втрату. Пристосуватися до ускладнення нових ролей та обов’язків. Прийняти, ким людина є зараз, і як її змінила смерть близького.
6. Реінвестувати (Reinvest): життя продовжується, тож воно потребує, щоб людина вкладала емоційну енергію в спілкування, дружбу, стосунки, проєкти тощо. Не слід трактувати як «заміну» людини, бо Рандо дуже наголошує на продовженні любові після втрати. Це означає створення простору для нових речей, зберігаючи простір для нового й іншого типу стосунків із померлим.
Горювання — це індивідуальний процес, тож його тривалість може бути різною. Зокрема це залежить від наявності підтримки, важливих людей, друзів поруч, тих, хто допомагає розділити горе, а також від досвіду й стану, виснаженості самої людини, яка горює. Тому єдиної відповіді просто не існує, проте приблизно окреслити часові орієнтири можна.
Повертаючись до питання нормального протікання горювання, зазначимо одну з моделей симптомів співвідносно із часом після смерті:
Модель переживання нормального горя без патологічних реакцій описана Крайтеком. Вона схожа на концепцію Е. Ліндемана, але є більш структурованою.
Від одного до трьох місяців:
Від трьох до дев'яти місяців:
Від одного-двох років і більше:
Головний висновок цього дещо теоретичного блоку вже зазначено на початку: усі ці фази й етапи; емоції та симптоми можуть чергуватися, змішуватися або навпаки — не проявлятися. Пам’ятайте, що це також нормальна реакція горювання. Тому в наступній частині розглянемо найефективніший спосіб прожити горювання.
Найефективніший спосіб пережити втрату є сучасна модель подвійної адаптації (DPM). Якщо спробувати сказати метафорично, це життя, як човниковий біг:
У кожному дні можуть бути прояви і горя, і звичного рутинного життя, смутку й печалі, а потім радості. Так людина проживає горювання найбільш безпечно для себе. Автори цієї моделі стверджують, що рішення горя залежить від індивідуального коливання між двома процесами: процесом, спрямованим на відчуття втрати й процесом, спрямованим на відновлення.
зосереджуються на тому, щоб визначити сенс втрати, пізнавально обробити чи перефразовувати пов'язані емоції та прийняти її.
сприяє адаптуванню шляхом виявлення навичок, які слід засвоїти в новому житті, відновленню зруйнованих припущень про світ і переосмисленню особистості.
Переживання горя вимагає гнучкості між конфронтацією втрати та орієнтуванням на відновлення за потреби й по мірі того, як це дозволяють окремі саморегуляторні ресурси. Нездатність коливатися між цими полярностями вважають виснаженістю саморегуляторних ресурсів, що веде до хронічної дезактивації . Постійні сум, туга, скарги чи роздуми про аспекти втрати, як-от несправедливість смерті, є прикладом неспроможності бути гнучким. Тож за таких умов варто розглянути можливість звернення до фахівців із психосоціальної підтримки й психічного здоров’я.
Втрата — це частина життя, а життя вартує того, щоб його жити.
Немає хорошого часу для смерті. Вона приходить незаплановано й руйнує життя, вибиває ґрунт з-під ніг. Ми не контролюємо смерть, але можемо впливати на себе і свої знання про це, свої думки та поведінку в процесі горювання. Менше боляче не буде. Але буде зрозумілішим свій стан.
Горе може розділяти, коли близькі горюють поодинці, а може об’єднувати. У втраті важливо знайти підтримку і не залишитися на самоті.
Смерть не притягується, коли ми говоримо про неї. Вона просто є. Ми не винні в тому, що переживаємо горе. Але ми відповідальні за свою обізнаність, зокрема щоб допомогти тому, хто поряд, а також собі. Тому важливо називати речі й обставини своїми іменами: людина померла, а не «пішла». Говорити про померлого в минулому часі. Говорити й навчити ритуалів горювання і пам’яті дитину. Учитися горювати разом.
Звичайно, як допомогти дитині у горі — це ціла окрема тема. Але точно наголосимо на двох важливих аспектах.
Перший: часто дорослі не говорять із дитиною про померлих і смерть через власний страх. Але дитині краще, коли із нею говорять зрозумілою й відповідною її віку мовою і термінами.
Другий: діти переживають горювання й травматичні події стійкіше, якщо мають поруч стабільного дорослого.
Коли близька людина помирає, стосунки з нею все одно продовжується, просто вони набувають іншого вигляду. Потрібно дбати про власний ресурс, плекати резилієнтність і жити згідно зі своїми цінностями.
Ви також можете звернутися на консультацію психолога до нас чи інших психологічних служб. Також рекомендуємо Національний центр психологічної підтримки у скорботі і їхні групи підтримки.
Новий посібник про проживання горя від Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист»
Про різницю між психологом, психотерапевтом та психіатром у статті для РБК-Україна
Радіо інтерв'ю психологині Анастасії Ярошенко для радіо НВ про процес горювання
Стаття психологині Анастасії Ярошенко для Дівочого медіа "Проживання горя: як підтримати людину у втраті?"
Дії, коли людина померла й організування похорону:
Що робити, якщо померла рідна людина (Портал державних послуг)
Алгоритм ваших дій у перші дні після смерті близької людини
Інструкція з організації поховання
Матеріали:
Як допомогти дитині пережити втрату: путівник для батьків та тих, хто поруч
Діти та війна: навчання технік зцілення
Пережиття втрати близької особи, матеріал Центру «Коло сім’ї»
Як розмовляти з тим, хто втратив близьку людину, книга «Як ти…»:
Ми пережили: техніки відновлення для сімей військових, цивільних та дітей
Подкаст про горе «Любов не минає» на Радіо Культура
«Поговорімо про горювання» текст із телеграм-каналу «Психолог на зв’язку»
«Стадії проживання горя» текст із телеграм-каналу «Психолог на зв’язку»
«Підтримання зв‘язку з втраченим» вправа з ТГ-каналу «Психолог на зв’язку»
Книги:
Роберт Неймейра «Терапія горя»
Гельга Керншток-Редль «Цілющі історії для дітей»
Ірвін Ялом «Вдивляючись у сонце», «Питання життя і смерті».
Романа Романишин «Війна, що змінила Рондо». Цитати з книги про втрату в тексті тг-каналу «Психолог на зв’язку».
Фільми:
Над матеріалом працювали — психологині БФ «Право на захист»: Галина Сєрова, Світлана Лєбєдєва, Наталія Фролова, Марина Гордон та інші.
Упорядниця тектсу: Анастасія Ярошенко — психологиня, що працює методі КПТ; регіональна менеджерка психологів БФ «Право на захист».
Ілюстраторка — Ната Щепа.
