На жаль, за вашим запитом нічого не знайдено, ви можете пошукати інше ключове слово, або звернутись до нас із вашим запитанням через форму зворотнього зв’язку
9 липня 2024
Цією статтею ми хочемо підтримати всіх, хто проживає втрату. Навіть коли боляче, важливо усвідомити свій стан і зрозуміти емоції. Ми поруч. У статті ви знайдете теоретичні основи й практичні методи самодопомоги для проживання горя. У кінці — корисні книги, фільми, матеріали й статті.
Ви можете звернутися на консультацію психолога до нас чи інших психологічних служб. Також рекомендуємо Національний центр психологічної підтримки у скорботі і їхні групи підтримки.
Через війну всі ми в Україні й далеко за її межами перебуваємо у стані втрати, адже це — дуже широке поняття. Втрачаємо ми як матеріальне (будинок, сімейні фотографії, улюблені речі), так і нематеріальне (посаду, стосунки, навіть надії) Найчастіше зі словом втрата асоціюють саме смерть, а разом із нею — горе. Хочемо підкреслити, що ми не прагнемо порівнювати чи класифікувати втрати, адже їхнє значення для кожної людини є індивідуальним і також залежить від досвіду й обставин.
(Плачу постійно/не плачу; злюсь; не хочу ні з ким спілкуватись тощо.)
У цій статті ми хочемо зосередитися саме на горюванні після втрати близької людини. Наголосимо, що в разі інших втрат можна проводити паралелі із зазначеними в статті процесами й проживати горе схожим чином.
Для початку пропонуємо визначитися з термінами:
Втрата — це розрив зв'язку з важливою для вас людиною, твариною, місцем, річчю, ідеєю тощо. За втратою наступає горе.
Горе — стан невимовного болю, глибоке почуття суму, спричинене важливою втратою, змінами, кризою чи невдачею як реальними, так і абстрактними.
Горювання — це процес проживання горя й прийняття втрати.
Траур (жалоба) — час скорботи. Є індивідуальним для кожної людини.
Процес переживання трауру — відчування емоцій замість придушення горя. Процес може відрізнятися залежно від людини або культурної норми.
Зараз через неосяжну кількість загиблих і незлічену кількість убитих росіянами українців, за пропорцією постійно зростає кількість людей, сімей, що стикаються з горем. Разом із тим усе наше суспільство проживає спільне горе.
Під час психологічних консультацій фахівці часто чують питання: «Чи зі мною все нормально?» Часто відповідь може дати тільки сама людина. Але для того, щоб покращити готовність, зауважимо декілька аспектів, що є умовною «нормою» для горювання, а також визначимо, які етапи проходить людина в цьому процесі.
Якщо коротко, то: ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НА НЕНОРМАЛЬНУ СИТУАЦІЮ. Усі прояви, як-от емоційні, поведінкові, когнітивні (наші думки) є такою нормальною реакцією на втрату й горе. Якщо реакції сильно впливають на більшість сфер життя в умовно першу фазу — це також є нормою. Якщо ж реакції унеможливлюють життєдіяльність у декількох сферах надовго (протягом року-двох після втрати), можливо відбувається ускладнене горювання, або ж подія травмувала вас. У такому разі варто звернутись по фахову допомогу до психолога, психотерапевта чи психіатра.
Почнімо з поширеного лінійного сприйняття горювання за Е. Кюблер-Росс: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Більшість людей так чи так зустрічали ці стадії проживання горя. Це так звана лінійна модель, яка вже є переглянутою і спростованою, адже люди не обов’язково проходять через усі стадії, їхній порядок може змінюватися й залежати від індивідуальних особливостей людини, її соціального оточення, також ці стадії можуть повторюватись, або ж людина може «застрягнути» на одній із них.
Однакові, здавалося б, втрати кожен може проживати по різному й проходити стадії нелінійно.
Проте така покрокова модель є допоміжною для теоретичного сприйняття того, які етапи чи фази можуть бути під час горювання. Якщо виходити із того, що горе — це більше мимовільна реакція на втрату, а скорбота — тривалий, активний процес адаптування до життя без близької людини. Виділяють три фази скорботи (горювання) — уникнення, конфронтацію та пристосування. Під час кожної фази відбуваються такі шість процесів:
Підхід Терези Рандо який отримав назву «6R», оскільки розділений на три етапи, які складаються із шести процесів, назви яких англійською мовою починаються із літери «R».
Фаза УНИКНЕННЯ — коли людина не в змозі або не бажає повністю зрозуміти, що сталося. Хоча вона може зрозуміти той факт, що близька людина померла, щось в середині все ще не може прийняти це як реальність. Етап уникнення має один процес:
1. Визнати втрату (Recognize the loss): за словами Т. Рендо, повністю визнати втрату означає зрозуміти, що сталося, і справді прийняти це, знаючи у своєму серці, що ваша близька людина померла. Тут можна розпочати із розповіді про померлого і/або написання йому листа.
Фаза КОНФРОНТАЦІЯ передбачає боротьбу зі своїм горем і пошук шляхів опрацювання того, що людина переживає. Виражається сильними болісними емоційними реакціях, пов’язаними зі смертю близької людини, включає виявлення й оплакування «вторинних втрат», як-от сексуальної близькості чи фінансової стабільності після смерті одного з подружжя. На цьому етапі є три процеси:
2. Відреагувати на розлуку (React to the separation): означає зрозуміти й охопити всі складні й потужні емоції, а також визнати «вторинні втрати».
3. Згадати й перепрожити досвід (Recollect and re-experience): спогади, про прожитий разом час, стануть важливим способом підтримувати стосунки з втраченою людиною.
4. Відмовитись від старих зобов'язань (Relinquish old attachments): це не означає не забути, а далі будувати життя вже без цієї людини. І так, це складно.
Фраза ПРИСТОСУВАННЯ про те, щоб знову знайти сенс життя. Так, ще буде сумно й гірко, проте потроху з'являтимуться моменти щастя. Тут важливо, щоб той, хто горює, згадав і знову пережив позитивні й негативні емоції щодо померлого. На цьому етапі два процеси:
5. Переналаштуватися (Readjust), або пристосуватися до нового світу, пам'ятаючи про втрату. Пристосуватися до ускладнення нових ролей та обов’язків. Прийняти, ким людина є зараз, і як її змінила смерть близького.
6. Реінвестувати (Reinvest): життя продовжується, тож воно потребує, щоб людина вкладала емоційну енергію в спілкування, дружбу, стосунки, проєкти тощо. Не слід трактувати як «заміну» людини, бо Рандо дуже наголошує на продовженні любові після втрати. Це означає створення простору для нових речей, зберігаючи простір для нового й іншого типу стосунків із померлим.
Горювання — це індивідуальний процес, тож його тривалість може бути різною. Зокрема це залежить від наявності підтримки, важливих людей, друзів поруч, тих, хто допомагає розділити горе, а також від досвіду й стану, виснаженості самої людини, яка горює. Тому єдиної відповіді просто не існує, проте приблизно окреслити часові орієнтири можна.
Повертаючись до питання нормального протікання горювання, зазначимо одну з моделей симптомів співвідносно із часом після смерті:
Модель переживання нормального горя без патологічних реакцій описана Крайтеком. Вона схожа на концепцію Е. Ліндемана, але є більш структурованою.
Від одного до трьох місяців:
Від трьох до дев'яти місяців:
Від одного-двох років і більше:
Головний висновок цього дещо теоретичного блоку вже зазначено на початку: усі ці фази й етапи; емоції та симптоми можуть чергуватися, змішуватися або навпаки — не проявлятися. Пам’ятайте, що це також нормальна реакція горювання. Тому в наступній частині розглянемо найефективніший спосіб прожити горювання.
Найефективніший спосіб пережити втрату є сучасна модель подвійної адаптації (DPM). Якщо спробувати сказати метафорично, це життя, як човниковий біг:
У кожному дні можуть бути прояви і горя, і звичного рутинного життя, смутку й печалі, а потім радості. Так людина проживає горювання найбільш безпечно для себе. Автори цієї моделі стверджують, що рішення горя залежить від індивідуального коливання між двома процесами: процесом, спрямованим на відчуття втрати й процесом, спрямованим на відновлення.
зосереджуються на тому, щоб визначити сенс втрати, пізнавально обробити чи перефразовувати пов'язані емоції та прийняти її.
сприяє адаптуванню шляхом виявлення навичок, які слід засвоїти в новому житті, відновленню зруйнованих припущень про світ і переосмисленню особистості.
Переживання горя вимагає гнучкості між конфронтацією втрати та орієнтуванням на відновлення за потреби й по мірі того, як це дозволяють окремі саморегуляторні ресурси. Нездатність коливатися між цими полярностями вважають виснаженістю саморегуляторних ресурсів, що веде до хронічної дезактивації . Постійні сум, туга, скарги чи роздуми про аспекти втрати, як-от несправедливість смерті, є прикладом неспроможності бути гнучким. Тож за таких умов варто розглянути можливість звернення до фахівців із психосоціальної підтримки й психічного здоров’я.
Втрата — це частина життя, а життя вартує того, щоб його жити.
Немає хорошого часу для смерті. Вона приходить незаплановано й руйнує життя, вибиває ґрунт з-під ніг. Ми не контролюємо смерть, але можемо впливати на себе і свої знання про це, свої думки та поведінку в процесі горювання. Менше боляче не буде. Але буде зрозумілішим свій стан.
Горе може розділяти, коли близькі горюють поодинці, а може об’єднувати. У втраті важливо знайти підтримку і не залишитися на самоті.
Смерть не притягується, коли ми говоримо про неї. Вона просто є. Ми не винні в тому, що переживаємо горе. Але ми відповідальні за свою обізнаність, зокрема щоб допомогти тому, хто поряд, а також собі. Тому важливо називати речі й обставини своїми іменами: людина померла, а не «пішла». Говорити про померлого в минулому часі. Говорити й навчити ритуалів горювання і пам’яті дитину. Учитися горювати разом.
Звичайно, як допомогти дитині у горі — це ціла окрема тема. Але точно наголосимо на двох важливих аспектах.
Перший: часто дорослі не говорять із дитиною про померлих і смерть через власний страх. Але дитині краще, коли із нею говорять зрозумілою й відповідною її віку мовою і термінами.
Другий: діти переживають горювання й травматичні події стійкіше, якщо мають поруч стабільного дорослого.
Коли близька людина помирає, стосунки з нею все одно продовжується, просто вони набувають іншого вигляду. Потрібно дбати про власний ресурс, плекати резилієнтність і жити згідно зі своїми цінностями.
Ви також можете звернутися на консультацію психолога до нас чи інших психологічних служб. Також рекомендуємо Національний центр психологічної підтримки у скорботі і їхні групи підтримки.
Новий посібник про проживання горя від Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист»
Про різницю між психологом, психотерапевтом та психіатром у статті для РБК-Україна
Радіо інтерв'ю психологині Анастасії Ярошенко для радіо НВ про процес горювання
Стаття психологині Анастасії Ярошенко для Дівочого медіа "Проживання горя: як підтримати людину у втраті?"
Дії, коли людина померла й організування похорону:
Що робити, якщо померла рідна людина (Портал державних послуг)
Алгоритм ваших дій у перші дні після смерті близької людини
Інструкція з організації поховання
Матеріали:
Як допомогти дитині пережити втрату: путівник для батьків та тих, хто поруч
Діти та війна: навчання технік зцілення
Пережиття втрати близької особи, матеріал Центру «Коло сім’ї»
Як розмовляти з тим, хто втратив близьку людину, книга «Як ти…»:
Ми пережили: техніки відновлення для сімей військових, цивільних та дітей
Подкаст про горе «Любов не минає» на Радіо Культура
«Поговорімо про горювання» текст із телеграм-каналу «Психолог на зв’язку»
«Стадії проживання горя» текст із телеграм-каналу «Психолог на зв’язку»
«Підтримання зв‘язку з втраченим» вправа з ТГ-каналу «Психолог на зв’язку»
Книги:
Роберт Неймейра «Терапія горя»
Гельга Керншток-Редль «Цілющі історії для дітей»
Ірвін Ялом «Вдивляючись у сонце», «Питання життя і смерті».
Романа Романишин «Війна, що змінила Рондо». Цитати з книги про втрату в тексті тг-каналу «Психолог на зв’язку».
Фільми:
Над матеріалом працювали — психологині БФ «Право на захист»: Галина Сєрова, Світлана Лєбєдєва, Наталія Фролова, Марина Гордон та інші.
Упорядниця тектсу: Анастасія Ярошенко — психологиня, що працює методі КПТ; регіональна менеджерка психологів БФ «Право на захист».
Ілюстраторка — Ната Щепа.
