Меню

Досвід війни й міграції не має бути бар’єром до працевлаштування: підсумки дискусії БФ «Право на захист»

May 27, 2026

22 травня в межах Фестивалю кар’єри на ВДНГ БФ «Право на захист» організував панельну дискусію «Досвід війни та міграції — бар’єр до працевлаштування чи неоцінений потенціал?».

Учасниці говорили про те, чому український ринок праці сьогодні втрачає людей не через брак потенціалу, а через бар’єри в доступі до роботи. У фокусі розмови були ветерани й ветеранки, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, біженці, шукачі захисту, іноземці й особи без громадянства — люди, чий досвід може ставати ресурсом для відновлення країни.

Модерувала панель Валерія Секісова, керівниця програми економічної включеності ВПО та постраждалого від війни населення БФ «Право на захист». До дискусії долучилися:

• Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»;
• Інна Бондіні, заступниця начальника управління реалізації ветеранської політики та профорієнтації Державного центру зайнятості;
• Світлана Куземко, керівниця напрямку залучення та розвитку талантів у Київстар;
• Вікторія Калинюк, керівниця проєктів з реінтеграції ветеранів та їх близьких у Superhumans.

Надія Ковальчук звернула увагу на осіб без громадянства, біженців і шукачів захисту — групи населення, для яких доступ до працевлаштування часто залишається складним через додаткові процедури, бар’єри, пов’язані з документами, й недостатню обізнаність роботодавців.

Окремо під час дискусії говорили про те, що Україна вже має багато державних стратегій та політик, однак викликом залишається їхня узгодженість між собою. Питання зайнятості неможливо розглядати окремо від теми вимушеного переміщення, ветеранської політики, демографічних змін, повернення українців з-за кордону, доступу до освіти й перекваліфікації.

Інна Бондіні розповіла про державні інструменти, які допомагають людям повертатися до зайнятості, а роботодавцям — створювати робочі місця для людей із додатковими бар’єрами. Серед таких інструментів:

• компенсації за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб;
• підтримка облаштування робочих місць для людей з інвалідністю;
• програма «Точка опори»;
• молодіжна гарантія;
• програма «Досвід має значення» для кандидатів віком від 50 років;
• професійне навчання.

За словами спікерки, після 2022 року український ринок праці пережив суттєву втрату кадрового потенціалу. Попри поступову стабілізацію ситуації, війна продовжує створювати дисбаланс, тому держава, роботодавці й громадський сектор мають шукати спільні рішення для ширшого залучення людей до формальної зайнятості.

Світлана Куземко порушила питання гнучкості робочих форматів і готовності роботодавців адаптувати внутрішні процеси. Вона зазначила, що частина посад у Київстар передбачає роботу в офісі або на виїзді, однак для багатьох вакансій можливий гібридний чи дистанційний формат. Така гнучкість важлива не лише для людей з інвалідністю, а й для працівників, чиї родинні або життєві обставини змінилися через війну.

Окремо йшлося про те, що інклюзивне працевлаштування потребує не лише вакансій, а й готовності роботодавців переглядати власні процеси. Компанії мають краще розуміти, як залучати кандидатів із різним досвідом, створювати безпечне робоче середовище й оцінювати потенціал людини ширше, ніж через формальне резюме.

Вікторія Калинюк наголосила, що реінтеграція ветеранів і людей з інвалідністю не завершується медичною реабілітацією. Вона має продовжуватися через повернення людини до активного життя — навчання, роботи, підприємництва або іншої діяльності, яка допомагає знову відчути залученість до суспільства.

За словами спікерки, команда Superhumans практикує не разове кар’єрне консультування, а глибинний індивідуальний супровід. Фахівці ведуть людину протягом усього процесу повернення до зайнятості — у тривалості й інтенсивності, що відповідають потребам людини. За 15 місяців команда реалізувала 700 кейсів такого супроводу.

Важливою тезою стало те, що варто говорити не про «бар’єри у ветеранів» чи «бар’єри у людей з інвалідністю», а про бар’єрність середовища. Саме середовище часто створює додаткові перешкоди для людей, які повертаються до роботи, навчання або власної справи після досвіду війни.

Учасниці також говорили про потребу травма-інформованого підходу на робочому місці. Адаптації потребують не лише ветерани чи люди з інвалідністю, а все суспільство, яке живе в умовах війни. Тому робоче середовище має враховувати різний досвід травми — у ветеранів, членів родин військових, людей, які втратили дім чи бізнес або мусили переїхати.

У підсумку розмови Валерія Секісова наголосила, що підтримка людей на шляху до працевлаштування не може бути відповідальністю лише одного сектору. Інституційні рішення мають формуватися на рівні держави, громадський сектор може допомагати людині проходити шлях адаптації та відновлення впевненості, а роботодавці — створювати умови для перенавчання, гнучкої роботи й включення в команди.

Дискусія показала: безбар’єрність на ринку праці — це не окрема соціальна тема, а питання економічної стійкості, відновлення і людського капіталу України. Щоб досвід війни, міграції чи вимушеного переміщення не ставав перешкодою для працевлаштування, потрібна узгоджена робота держави, бізнесу й громадського сектору. Саме так можна створювати рішення, які не лише декларують доступність ринку праці, а й справді скорочують дистанцію між людиною і роботою.