Переселенці звільнені Законом від випробувальних термінів, — правниця

January 28, 2015

[player id=2607]

В сьомому випуску Гена Справедливості  на Громадському Радіо правова аналітикиня Благодійного Фонду «Право на захист» Ксенія Карагяур розповідає про те, як реалізуються й як гарантуються трудові права ВПО.
Які дії треба вчинити, щоб отримати інформацію щодо звільнення, яке відбулося на непідконтрольній Україні території? Як боротися із дискримінацією? Специфіка працевлаштування найманих працівників, бюджетників та ФОПів. Які документи подаються до центрів зайнятості? Які компенсації та які ваучери можуть отримати переселенці? На питання відповідає правова аналітикиня Благодійного Фонду «Право на захист» Ксенія Карагяур. Лариса Денисенко: Який алгоритм дій внутрішньо переміщеної особи, аби отримати допомогу по безробіттю? І де і як власне шукати роботу, і хто може в цьому допомогти? Ксенія Карагяур: Коли внутрішньо переміщена особа приїздить і не має роботи, вона, по-перше, стає на облік у Центрі зайнятості для того, щоб її знайти. Поки вона її не знайшла, вона отримує допомогу по безробіттю. По-перше, треба зауважити, що законодавець виділяє таке поняття, як внутрішньо переміщена особа, яка ще не звільнилася з попереднього місця роботи. такому переселенцю треба спочатку звільнитися, для цього є алгоритм. Потрібно написати заяву роботодавцю на непідконтрольну або окуповану територію, і засвідчити цю письмову заяву нотаріально, відправити її рекомендованою поштою. Лариса Денисенко: Я думаю, тут треба слухачам пояснити, до якого нотаріуса звертатись, як загалом це робити. Припустимо, людина знаходиться у Києві, трудова книжка знаходиться за місцем її реєстрації на тимчасово окупованих територіях. Що вона робить: пише заяву, підходить до будь-якої нотаріальної контори, звичайної? Ксенія Карагяур: Так, а потім відправляє цю письмову заяву до попереднього місця роботи, фактично до роботодавця. Але оскільки пошта не працює, воно може повернутися, і у законі є положення стосовно цього. Якщо пошта не працює і роботодавець не отримує цей лист, то цей лист подається у такому ж вигляді просто до Центру зайнятості за фактичним місцем проживання внутрішньо переміщеної особи. Тому якщо заява повернеться від роботодавця, вона подається до Центру зайнятості. Лариса Денисенко: І в даному випадку треба і конверт приносити? Ксенія Карагяур: Я рекомендую все, що повернулося, просто занести до Центру зайнятості. Центр зайнятості не має відмовити від реєстрації внутрішньо переміщеної особи, як безробітної, якщо цей лист повернувся, є таке положення у законі, і воно має працювати. Лариса Денисенко: Якщо людина, наприклад, не хоче, аби ти, хто були її роботодавцями на непідконтрольній території взагалі знали, що вона перемістилася на підконтрольну Україні територію. Ксенія Карагяур: Справа як раз у тому, що навряд її роботодавець отримає цю пошту. Лариса Денисенко: Тобто випадки, коли дійсно хтось з тієї території надсилає підтвердження про звільнення чи факт роботи, поодинокі? Ксенія Карагяур: Так. І це може бути у випадку, якщо він отримав цю заяву про звільнення від внутрішньо переміщеної особи. Лариса Денисенко: Мені видається, що це досить абсурдна ситуація: не працює пошта, ми всі розуміємо, що нічого туди не дійде, але менше з тим, людина має вчинити певні дії, у тому числі заплатити нотаріусу за роботу, і це кошти, які вилітають у повітря. Рекомендований лист також треба оплачувати. Чи не має іншого виходу з цієї ситуації? Ксенія Карагяур: На жаль, це поки що чинні норми. І слід зауважити, що вони розроблялися і закріплювалися ще рік тому, це формальна вимога, але вона існує і треба її оминути. Тому що Центр зайнятості повинен отримати якесь підтвердження від внутрішньо-переміщеної особи про те, що вона більше не хоче продовжувати трудові відносини з попереднім роботодавцем. Лариса Денисенко: А якщо ми говоримо про людей, які мали свій бізнес і хочуть його перереєструвати тут, або мають статус ФОПа? Можливо тут якась своя специфіка підтвердження свого статусу на новій території? Ксенія Карагяур: Суб’єкти підприємницької діяльності, які вели господарську діяльність на непідконтрольній або окупованій території, а після переміщення та отримання статусу внутрішньо переміщеної особи хочуть продовжити цю діяльність, мають змінити юридичну адресу та зареєструвати суб’єкт підприємницької діяльності за цією адресою. Є наказ Міністерства юстиції, виданий ще 2014 року про те, що всі реєстраційні дії, зокрема зміна інформації щодо фізичних та юридичних осіб-підприємців, здійснюється територіальними органами юстиції в областях та у місті Києві. Тому, аби продовжити діяльність немає жодних перепон, така внутрішньо переміщена особа просто змінює адресу. Лариса Денисенко: А якщо говорити про людей, які працювали у бюджетній сфері, чи не має перепон у влаштуванні на таку саму позицію у школі або садочку, або лікарем чи викладачем ВНЗ. Я не говорю про те, коли Донецький національний університет перемістився всім викладацьким складом у Вінницю. Але просто людина, яка викладала, хоче займатися тим самим на місці нової тимчасової реєстрації. Ксенія Карагяур: Навряд можна сказати, що переселенців забезпечують такою самою або альтернативною роботою, але є низка заходів сприяння, передбачена у законі про зайнятість спеціально для переселенців. Наприклад, переселенець звернувся до Центру зайнятості, і йому запропонували роботу і треба переїжджати на нове місце проживання, то їй компенсують потім витрати за переїзд. Крім того, якщо за пропозицією Центру зайнятості особа для працевлаштування має пройти медичне та наркологічне обстеження, ці витрати йому також компенсуються Центром зайнятості. Є також низка заходів сприяння, які направлені на те, аби стимулювати роботодавців брати до себе внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, протягом півроку Центр зайнятості пропонує роботодавцю виплачувати за нього зарплату для переселенця. І це вагома пільга, я думаю, це дуже гарна можливість, як для переселенця, тому що в ньому вже буде зацікавленість від роботодавця, так і роботодавцю, тому що протягом півроку заробітна плата покриватиметься Центром зайнятості. Є ще одна можливість для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку по безробіттю та не можуть знайти відповідної роботи. Пропонується скористатися ваучером на перепідготовку та підвищення кваліфікації. За таким ваучером можна звернутися до Центру зайнятості, там є коротенький перелік документів, які треба для цього подати, і переселенець може на пільгових підставах пройти таку перепідготовку коштом відповідних Фондів, тобто сплачувати за навчання він не буде. Але ця сума не має бути вища за десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Лариса Денисенко: І власне, який алгоритм дій людини, аби скористатися усіма цими можливостями, зокрема отримати компенсації або погодитися на пропозицію працевлаштування від Центру зайнятості? Що далі? Ксенія Карагяур: Я почну з того, що коли людина звертається до Центру зайнятості, то надає мінімальний пакет документів від переселенця, навіть такого, хто втратив свою трудову книжку і будь-які інші довідки, які підтверджують стаж та строки роботи. мінімальний пакет: паспорт, ідентифікаційний код та довідка внутрішньо переміщеної особи. Якщо у переселенця є інші документи, їх безперечно треба додати, копії диплома, довідки з попереднього місця роботи. Але якщо їх немає, то і без них внутрішньо переміщену особу можуть взяти на облік по безробіттю й така особа може претендувати на допомогу по безробіттю. Лариса Денисенко: Коли людина надає цей пакет документів, в який спосіб надходять пропозиції та скільки потрібно чекати? Наприклад, людина в понеділок здала всі документи, що далі? Ксенія Карагяур: Переселенця мають поставити на облік безробітних у день звернення. Але якщо йому у той же день запропонують нову роботу, його ставити на облік не будуть. Якщо така пропозиції не надійшла, протягом 7 днів переселенцю вручать рішення про те, що його взяли не облік безробітних. Протягом 8 днів з цього моменту вирішуватиметься питання щодо надання йому допомоги по безробіттю. Якщо не було надано жодних документів, які підтверджують трудовий стаж та строки роботи, то прийматимуть рішення про призначення мінімального розміру допомоги. Якщо переселенцю надійшла пропозиція і він на неї згодився, але для цього треба переїхати до сусіднього населеного пункту, наприклад, то переселенець приймає це рішення, оплачує все власним коштом, зберігаючи всі чеки. І після цього він надає їх до Центру зайнятості. Обов’язково надавати саме оригінали, а для себе зробити копії. Тобто алгоритм такий: спочатку переселенець все сплачує, а потім йому ці кошти повертаються. Але тільки у тому випадку, коли роботу запропонував Центр зайнятості, а не просто людина знайшла роботу. І такий самий алгоритм, коли людина має пройти медичний або наркологічний огляд. Обов’язково треба зберігати всі чеки та квитанції, і потім компенсується. Лариса Денисенко: У місяць вони вкладаються з виплатою компенсацій? Скільки людині потрібно чекати? Ксенія Карагяур: У підзаконних актах, які регулюють ці питання, дуже детально розписано, що робить Центр зайнятості, а що робить людина. І я рекомендую людині, яка звертається за компенсацією, отримувати дуже детальну інструкцію від співробітників Центру зайнятості. Лариса Денисенко: Якщо говорити про пільги, які надаються внутрішньо переміщеним особам з точки зору гарантування їх трудових прав, чи можуть люди розраховувати на щось ще, крім того, що ви до цього перелічили? Ксенія Карагяур: Ваучер на перепідготовку та підвищення кваліфікації передбачений як для осіб, які перебувають на обліку для безробітних, так і для роботодавця, який направив свого працівника на цю перепідготовку. Тобто переселенець, що працю, звертається до роботодавця, якщо в нього є бажання підвищити свою кваліфікацію. Роботодавець сплачує цю суму, але потім з відповідних державних фондів ця сума роботодавцю компенсується. Лариса Денисенко: Перед тим, як ми розпочали цю розмову, говорили про те, що насправді мало людей знають про пільги та ними користуються. Що ще треба знати людині аби убезпечити себе на чужому умовно трудовому ринку? Ксенія Карагяур: По-перше, довіряти Центрам зайнятості. Там можливо не пропонують роботу, яка відповідає всім вимогам, зокрема пропонують невисоку оплату труда, але там працюють держслужбовці, які мають надавати всю відкриту інформацію, яка є в законодавстві, доступною мовою, які є можливості для переселенців. Внутрішньо переміщена особа, яка звертається у Центр зайнятості, має розуміти, що ще 2015 року були прописані ці гарантії, і вона має певні пільги, та право отримувати повну інформацію про ці пільги. Крім того, у самих відділеннях Центрів зайнятості має міститись та публікуватися ця відкрита інформація. Досить значний зараз рівень безробіття, Центр зайнятості оприлюднює статистичну інформацію про те, скільки внутрішньо переміщених осіб було працевлаштовано за їх сприянням. І цифри не вражають. Думаю, що насправді навіть не кожний переселенець звертається до Центру зайнятості, принаймні у мене таке враження від попереднього спілкування як з працівниками Центрів зайнятості, так і з переселенцями. Лариса Денисенко: Як ви казали, це пов’язано з низьким рівнем довіри до державних органів, чи з тим, що люди звикли шукати роботу в інший спосіб: оголошення, Інтернет тощо, нехтуючи такою опцією, як Центр зайнятості? Ксенія Карагяур: Можливо. Але до Центрів зайнятості треба звертатися. Можливо ті роботодавці, які є в них у базі, і які працевлаштували людину, згодом підвищуватимуть заробітну платню. Лариса Денисенко: А коли людина вже встала на облік у Центрі зайнятості, їй пропонують варіанти, скільки вона може відхиляти пропозиції, не втрачаючи матеріальну допомогу по безробіттю? Якщо запропоновані вакансії не зовсім влаштовують чи не відповідають кваліфікації людини, скільки вона може чекати на потрібну вакансію та отримувати матеріальну допомогу? Ксенія Карагяур: Центр зайнятості не пропонуватиме людині кожну вакансію. Переселенець або будь-яка інша людина не може відмовлятися без причини, тому що йому не сподобалася вакансія. Але є визначення, що є відповідною роботою для кожної особи. Наприклад, оплата не може бути меншою ніж мінімальний прожитковий мінімум. Людина не може просто відмовлятися, інакше вона не отримуватиме матеріальну допомогу. Лариса Денисенко: Чи визначені законодавством якісь граничні терміни? Припустимо людина двічі відмовилась і вважає це обґрунтованим, бо має вищу фінансову освіту, а пропонують інші зовсім позиції, які вкладаються у прожитковий мінімум, але не відповідають її кваліфікації. Ксенія Карагяур: Слід зазначити, що матеріальну допомогу по безробіттю не платитимуть постійно, вона призначається на певний термін. Це загальне правило для всіх. Тому потрібно приймати роботу, яку пропонують, тому що після декількох відхилених пропозицій допомогу припинять виплачувати. Лариса Денисенко: Ви вже сказали, що роботодавцю вигідно приймати на роботу внутрішньо переміщених осіб, але поговорімо про дискримінацію, з якою ВПО стикаються при працевлаштуванні. І можливо ще існують якісь важливі речі, про які ВПО варто знати у сфері працевлаштування? Ксенія Карагяур: На жаль, відповідно до звітів та інформації, яка надходить до Благодійного фонду «Право на захист», факти дискримінації або відмови у працевлаштуванні внутрішньо переміщеним особам з різних причин мають місце. Зокрема через особисте відношення роботодавців або страх, що переміщені особи будуть переміщуватися і надалі. Лариса Денисенко: Але скоріше за все відділи кадрів так не формулюють, а вказують інші причини? Ксенія Карагяур: Річ у тому, що усно вони це говорять, але коли мова йде про письмову відмову у прийнятті на роботу, то звісно так вони не повідомляють, тому що це заборонено законом. Зокрема законом заборонена необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Як зазначено у Кодексі законів про працю, і в законах про засади запобігання та протидії дискримінації, і в законах про зайнятість населення, є поняття рівності трудових прав громадян, і заборонено порушення принципу рівних прав і можливостей. Забороняється в оголошеннях про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу, наприклад, лише жінкам або лише чоловікам, висувати вимоги, що надають переваги одній зі статей або за будь-якою ознакою, вимагати, наприклад, повідомляти про особисте життя. Тобто тут існують обмеження, роботодавець має право запитувати лише інформацію, яка стосується досвіду та кваліфікації внутрішньо переміщеної особи при працевлаштуванні. У законі про зайнятість населенні також зазначено, що забороняється висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру, також і в оголошеннях та при проведенні добору працівників зокрема. Забороняється вимагати відомості, які не мають відношення до процесу працевлаштування. Також закріплена гарантія захисту від дискримінації. Як ми бачимо у законодавстві досить конкретні гарантії надаються, тому є декілька органів, які здійснюють контроль за дотриманням цих законів, і зокрема дотриманням закону про запобігання та протидію дискримінації в Україні. Перш за все, контроль за дотриманням законодавства про зайнятість здійснює Державна інспекція України з питань праці, зокрема вона здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про рекламу і рекламу про прийняття на роботу. Лариса Денисенко: Тобто наприклад, якщо людина, яка переїхала з тимчасово окупованої території, побачить оголошення, де вказується «просимо не турбувати переселенців», вона може зафіксувати це, скласти заяву, відправити у Державну інспекцію України з питань праці й буде якась реакція. Але якщо відмовили у працевлаштуванні, чи можна зобов’язати письмово відмовляти? І що робити в ситуаціях, коли письмово відмовляють з причин кваліфікації чи невідповідності, а усно пояснюють, що відмова пов’язана саме з тим, що роботодавець не хоче брати на роботу ВПО. Ксенія Карагяур: Я раджу особам, які отримали відмову усно, чи яким натякнули, що не можуть працевлаштувати людину, через те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, звернутися із заявою типу «Прошу повідомити про причини відмови у прийнятті на роботу». На це роботодавець має відповісти, і з цією відповіддю можна звертатися до одного з органів, який здійснює контроль, а також до суду. Зокрема, можна звертатись до вищезгаданої Державної інспекції України з питань праці. Також Міністерство соціальної політики веде облік і узагальнює випадки дискримінації за ознакою статі та здійснює контроль за дотриманням законодавства про недискримінацію в цілому. Тому до Міністерства соціальної політики також можна звертатися зі скаргою, вони мають відреагувати як з метою збору інформації, так і з метою можливої реакції. Я вважаю, що найбільшими повноваженнями володіє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, зокрема він здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації у різних сферах суспільних відносин, зокрема у приватній сфері. Уповноважений навіть може ініціювати судову процедуру від імені певних категорій людей, які через різні причини не можуть звернутися до суду. Тобто від імені особи, яка, наприклад, має інвалідність або якесь захворювання, або недієздатна, або має часткову дієздатність, Уповноважений має право звернутися до суду і так захистити її права. До Уповноваженого також можна звернутися з елементарною скаргою та повідомити про таку ситуацію, зокрема надати письмові відомості щодо необґрунтованої відмови. Якщо у письмовому вигляді роботодавець повідомляє про причину відмови, яка відповідає законодавству, то Уповноважений може відкрити провадження та спробувати з’ясувати, в чому справа, і притягнути до відповідальності такого роботодавця, який не дотримується законодавства про протидію дискримінації. Уповноважений розглядає звернення осіб, і навіть групи осіб, якщо це стосується дискримінації, а також якщо особи звертаються у судовому порядку і так захищають свої права. Наприклад, людина звертається до місцевого суду і стверджує, що роботодавець необґрунтовано відмовив у працевлаштуванні, і ця відмова має дискримінаційний характер, то можна звернутися з клопотанням, щоб Уповноважений надав для суду висновки у справах про дискримінацію. Але саме суд має вирішити, чи може Уповноважений надати висновок по цій справі. Таким чином, існують певні можливості. Найважчим в цьому є питання доказовості, бо навіть якщо ми не кажемо про суд, а кажемо тільки про звичайні скарги, дуже складно довести, що роботодавець відмовив через причину, яка не відповідає законодавству. Зокрема, якщо йдеться про внутрішньо переміщену особу, якій відмовили саме через те, що вона переміщена. Тому я раджу повідомляти детально про те, що сталося, і органи, які здійснюють контроль, дійсно можуть якимось чином, навіть через збір інформації виявити це порушення. Бо наскільки я знаю, не кожен роботодавець України усвідомлює, що є законодавство про недискримінацію, і він може понести відповідальність за недотримання цього законодавства. Лариса Денисенко: Хочу нагадати нашим слухачам, що цивільне провадження стосовно справ, пов’язаних із дискримінацією, будується на таких принципах, що позивач не мусить доводити, що його дискримінували. Саме людина, до якої позиваються, має доводити в судовому порядку, що вона не дискримінувала. Якщо говорити про випробувальні терміни, це звичайно стосується не лише внутрішньо переміщених осіб, а й молодих спеціалістів, і людей, які наближаються до пенсійного віку, і взагалі будь-кого. Людину наймають на випробувальний термін, місяць або три місяці, а потім сплативши мінімальну суму, її звільняють, тому що ти не підходиш. Що можна про це зауважити? Ксенія Карагяур: Слід зазначити, що влітку були внесені зміни до кодексу законів про працю, і це стосується не тільки внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до цих змін, є виключення щодо випробувальних термінів прийнятті на роботу — вони не застосовуються до неповнолітніх, молодих спеціалістів, які тільки закінчили навчання у ВНЗ чи професійних навчальних закладах, осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи та внутрішньо переміщених осіб. Якщо ви — внутрішньо переміщена особа, ви можете навіть під час співбесіди повідомити про це, і що ви не маєте проходити випробувальний термін. Лариса Денисенко: Це додаткова соціальна гарантія, підтримка людей. Ксенія Карагяур: Річ у тому, що випробування взагалі здійснюється з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. За загальними правилами, якщо особа працює не на випробувальному терміні, є вичерпний перелік підстав для звільнення цієї особи. А під час випробувального періоду ця невідповідність і звільнення може бути значно легшим, тому тут існує певна підстава, яка може сприяти дискримінації щодо внутрішньо переміщених осіб. І водночас ця гарантія щодо звільнення ВПО від випробування, сприятиме їхньому успішному працевлаштуванню. Лариса Денисенко: Чи існує статистика, як дотримуються цього правила роботодавці? Ксенія Карагяур: Мені невідома така статистика. Я думаю, це не так легко простежити. Лариса Денисенко: А якщо людина дізналась, наприклад, від нас, що вона може не підписувати договір, де її примушують до випробувального терміну, чи може вона звернутися до Міністерства соціальної політики зі скаргою, що роботодавець порушує закон про працю? Ксенія Карагяур: Звісно, так. Ця норма закону є досить однозначною, вони можуть не проходити випробувальний термін. Я взагалі б рекомендувала внутрішньо переміщеним особам під час працевлаштування також консультуватись у юриста. Тому що зараз дуже розвинене законодавство, є перелік пільг щодо внутрішньо переміщених осіб, не всі з них знайомі роботодавцям, а от ВПО я рекомендую постійно це стежити шляхом звернення до правозахисних організацій.

Поділитися