Меню

Україна має виплатити 9000 євро громадянину Узбекистану

April 6, 2021

Всередині березня 2021 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Турдікходжаєв проти України» (заява № 72510/12). Суд визнав порушення Україною Статті 3, та частин першої та п’ятої Статті 5 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) в аспекті заборони нелюдського поводження та права на свободу та особисту недоторканність.

Справа стосувалася скарги громадянина Узбекистану щодо його тримання під екстрадиційним арештом в Україні після того, як Уряд Швеції визнав його біженцем, а також умов тримання його у Київському слідчому ізоляторі (СІЗО) та у металевій клітці у залі суду.

Заявник був затриманий після прильоту до аеропорту «Бориспіль» у червні 2012 року, оскільки знаходився у міжнародному розшуку за заявою Узбекистану, та Бориспільський суд застосував до нього тимчасовий арешт на строк 30 діб. Після арешту заявник подав заяву про визнання його біженцем.

У липні 2012 року Узбекистан надіслав екстрадиційний запит, обвинувативши його у членстві в екстремістській (фундаменталістській) організації, розповсюдженні «підривної» літератури та спробі повалити конституційний лад в Узбекистані. Шевченківський районний суд застосував до заявника екстрадиційний арешт на строк екстрадиційних процедур, але не більше ніж 18 місяців.

У грудні 2012 року Державна міграційна служба України (ДМС) відмовила заявникові у визнанні біженцем. Декілька разів у 2012 та 2013 роках суд переглядав та продовжував екстрадиційний арешт. У січні 2013 Генеральна прокуратура України (ГПУ) прийняла рішення про екстрадицію заявника до Узбекистану. У лютому 2013 року Шевченківський суд підтримав це рішення.

У березні 2013 року Окружний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні його біженцем. Коли екстрадиційна справа слухалася в апеляційному суді, заявника тримали у металевій клітці, попри те, що він благав цього не робити, адже не скоїв жодного насильницького злочину та мав вважатися невинуватим згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості.

У квітні 2013 року заявника було визнано біженцем шведським Урядом та дозволено оселитися у Швеції, про що Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) одразу повідомило ГПУ. Так само, ГПУ про цей факт попередило шведське посольство в Україні. Відповідно до положень КПК України, визнання заявника біженцем унеможливлювало його екстрадицію у принципі.

Втім, працівники прокуратури не приділили цій обставині належної уваги та продовжували відстоювати своє рішення про екстрадицію, попри те, що у середині травня 2013 року навіть отримали від шведського посольства копію рішення про визнання заявника біженцем.

Наприкінці травня Київський апеляційний адміністративний суд підтримав рішення ДМС про відмову заявникові у визнанні біженцем.
На початку червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення ГПУ про екстрадицію заявника. Наступного дня після рішення заявника було звільнено. У подальшому, він переїхав до Швеції, де й живе по сьогодні.

З кінця червня 2012 року по початок червня 2013 року заявника тримали у Київському СІЗО у різних камерах: 7 днів його тримали у камері площею 31,6 кв. м разом з 28ма іншими заарештованими, 45 днів – у камері площею 34 кв. м з 30ма співкамерниками, 5 місяців у камері площею 39,2 кв. м разом з 22 особами та ще 5 місяців – у камері площею 53,3 кв. м з 33ма співкамерниками. В усіх цих камерах не працювала вентиляція та були нестерпні умови тримання. Заявника захищали у національних судах та ЄСПЛ адвокати БФ «Право на захист».

ЄСПЛ визнав порушення Статті 3 ЄКПЛ щодо умов тримання заявника у Київському СІЗО та поміщення його у металеву клітку під час судових засідань, порушення частини першої Статті 5 щодо тримання заявника під екстрадиційним арештом з моменту, коли Генеральна прокуратура отримала копію рішення шведського Уряду про визнання його біженцем, до моменту фактичного звільнення (півтора місяця), та порушення частини п’ятої Статті 5 щодо відсутності дієвого правового механізму щодо отримання компенсації за незаконне ув’язнення на національному рівні.

Справедлива сатисфакція, призначена судом у цій справі, склала 9000 євро, які має отримати заявник від України протягом трьох місяців.

Попри те, що з часів, коли відбулися ці події, вже не фіксувалися випадки тримання під вартою з метою екстрадиції визнаних біженців, порушення прав шукачів притулку під час екстрадиційної процедури існують дотепер. Так, до сьогодні існує колізія між вимогами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який вимагає особистого подання заяви про визнання біженцем, та законодавством щодо ув’язнення, яке не передбачає подання такої заяви до ДМС з місць позбавлення волі.

Читайте також:

• Пропозиції БФ «Право на захист» до проекту ЗУ про внесення змін до КУпАП щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції
• Розроблено посібник для правозахисників, які працюють зі справами біженців та ОБГ
• Аналіз проєкту закону з питань інтернованих осіб № 4327 від 05.11.2020 р.
• Що таке ПТПІ?