Меню

Повернення до цивільного життя ветеранів і ветеранок: відновлення, зміни, підтримка й право на власний шлях адаптації

13 жовтня 2026

Повернення з військової служби до цивільного життя — це важливий етап, який стосується не лише ветерана чи ветеранки, а й їхніх сімей, друзів, колег і громади загалом.

У межах роботи з ветеранами й ветеранками команда БФ «Право на захист» розглядає повернення як двосторонній процес, відповідальність за який лежить як на ветеранах і ветеранках, так і на середовищі. У ньому важлива можливість людини самій визначати, яка допомога їй потрібна.

Чи кожному ветерану й ветеранці після завершення служби потрібна психологічна допомога?

Ні. Психологічну допомогу надають лише за запитом і відповідно до потреб конкретної людини. У кожного свої досвід служби; рівень ресурсу й підтримки; обставини повернення.

Тому важливо не виходити з припущення, що ветеран чи ветеранка обов’язково мають якусь психологічну проблему, яку потрібно «виправити».

Іноді перший крок після повернення — дуже простий: знову вибудувати свій день; повернути звичну рутину; адаптуватися до змін; зрозуміти, що відбувається; визначити свої потреби.

Психолог може бути потрібен саме для цього — не обов’язково тому, що «щось не так», а тому, що життя змінилося і потрібен супровід під час адаптації.

Якою може бути психологічна допомога?

Вона може бути різною. Це може бути:

• одноразовий психологічний чек-ап, аби краще розуміти свій стан;
• психоедукативна сесія — розмова про психічне здоров’я для того, щоб навчитися краще розуміти, відчувати та підтримувати себе;
• одна або кілька консультацій щодо конкретної ситуації, зокрема: змін у самопочутті; стосунків; конфлікту; вибору роботи; переїзду; викликів у спілкуванні з родиною.

• довготривале психологічне консультування або психотерапія, якщо людина хоче глибше розібратися у своєму стані; повторюваних труднощах або переживаннях.

Також може бути потрібна психіатрична допомога. Це така сама звичайна медична послуга, як консультація стоматолога або кардіолога, якої ми час від часу можемо потребувати.

Вона не є «наступним рівнем» після психологічної допомоги. Звернення до психіатра автоматично не означає серйознішу проблему. Це не про рівень складності, а про різні способи роботи з потребами людини.

Психіатрична допомога є медичною і за потреби може включати медикаментозний супровід для підтримки тіла й психіки, а психологічна — спрямована на роботу з почуттями, думками, поведінкою, стосунками й цінностями. Вони можуть бути потрібні одночасно.

Що ми маємо на увазі, коли говоримо про процес реінтеграції?

Реінтеграція — це поступове повернення до цивільного життя, яке може відбуватися одночасно в різних сферах, а саме:

• фізичного відновлення (лікування; реабілітація; відновлення фізичних можливостей та відчуття автономності власного тіла);

• психологічного стану: (адаптація до нових умов життя; пошук нових способів взаємодії зі своїми почуттями й думками);
• сімейних стосунків: (звикання одне до одного після тривалої розлуки; зміна ролей та побутових домовленостей);
• соціальних звʼязків (відновлення спілкування з друзями, знайомими, жителями громади — або пошук нових соціальних зв’язків);
• професійній та економічній (повернення до своєї професії або її зміна,навчання; пошук роботи; започаткування власної справи) і дуже важливим є інтеграція навичок, отриманих під час служби, у цивільне життя;
• громадського життя (відновлення можливості бути активною частиною громади; впливати на рішення; привносити свій цінний досвід у формування місцевих і / або державних політик).

Реінтеграція — це не спроба ветерана чи ветеранки повернутися до того, якою вона була до служби. Це створення умов для нового етапу життя з урахуванням усього набутого досвіду.

Що варто знати родині ветеранів і ветеранок?

Після повернення важливо пам’ятати: «як раніше» може вже не бути — і це нормально. На відновлення стосунків, звичного ритму й взаєморозуміння потрібні час і зусилля обох сторін.

Ви зустрінетеся вже з новим досвідом — і про це доведеться говорити, домовлятися, іноді заново вчитися бути поруч. І будуть моменти, коли ні ви, ні близька людина не розумітимете, що відбувається і як краще реагувати. Це теж нормальна частина процесу. У поверненні багато невизначеності. І не обов’язково мати готову відповідь на кожну ситуацію.

Чи потрібна психологічна підтримка самим членам родини?

Також — за запитом. І цінно, якщо родина отримає психологічну підтримку ще на етапі служби близької людини. Приводом для звернення може бути будь-яка ситуація, у якій вам складно впоратися самостійно. Наприклад:

• «Я не знаю, як будувати наші стосунки після такої тривалої розлуки»;
• «Я не розумію, що саме відчуваю щодо служби близької людини»;
• «Я не знаю, як говорити про те, що відбувається»;
• «Я хочу підтримати, але не знаю, як»;
• «Я дуже втомився/лася і не розумію, де брати сили»;
• «Я хочу зрозуміти, що можу зробити для себе й для близької людини, щоб покращити наше життя».

Це цілком достатні причини звернутися по психологічну підтримку.

Важливо пам’ятати, що відновлення відбувається не у вакуумі. На нього значно впливає середовище, у яке повертається ветеран чи ветеранка, і найближчі люди є його важливою частиною. Тому турбота про власний ресурс, готовність говорити про складне й розуміння можливих викликів — це теж способи підтримати близьку людину.

На що варто звертати увагу ветерану/ці і які симптоми можуть підказати, що варто проконсультуватися з психологом?

Розвінчаймо міф про те, що бойовий досвід автоматично означає наявність посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Це не так. Реакція на складний досвід у кожної людини може бути різною. На неї впливають:

• пережиті події;
• індивідуальні особливості психіки;
• можливість проживати складні почуття;
• наявність людей, з якими можна бути в достатньо близьких стосунках і говорити про пережите.

Сам по собі факт бойового досвіду не означає наявність порушень. Визначити, чи йдеться про ПТСР або інший психічний розлад, може лише лікар-психіатр.

Варто звернути увагу на такі зміни:

• стійкі, інтенсивні почуття чи переживання, які негативно впливають на повсякденне життя;
• поведінку, яку складно контролювати або яка не властива вам;
• тривалі порушення сну чи режиму харчування;
• постійну тривогу, сильне занепокоєння, панічні атаки;
• тривалу пригніченість, втрату інтересу чи відчуття задоволення від того, що раніше радувало;
• регулярне вживання алкоголю чи інших психоактивних речовин як спосіб впоратися зі своїм станом.

Окремої уваги потребують бажання завдати шкоди собі чи іншим, самопошкодження та суїцидальні думки або наміри.

У таких випадках професійна допомога є необхідною і має бути надана невідкладно. Це справедливо для будь-якої людини, тому що будь-хто може мати такі стани.

Що може зробити родина в перші тижні після повернення?

1. Насамперед добре піклуватися про себе. Відновлення потребує ресурсу не лише від ветерана чи ветеранки, а й від тих, хто поруч.
2. Не розпитувати про те, що було під час служби, якщо людина сама не хоче про це говорити. Дати їй право самій визначати, чим і коли ділитися.
3. Бачити у близькій людині насамперед людину, а не її сімейну роль, статус чи військове звання.
4. Вчитися витримувати невизначеність — не всі зміни можна одразу зрозуміти чи пояснити. Іноді потрібно просто побути поруч.
5. І, звичайно, говорити одне з одним: вчитися слухати, говорити про свої потреби, домовлятися та поступово покращувати навички ненасильницької комунікації.

Зосереджуватися не на «правильній адаптації», а на людських стосунках — тому, що відбувається між вами.