Меню

Дайджест моніторингової служби БФ "Право на захист" (жовтень 2026)

9 листопада 2026

У цьому огляді зібрані ключові спостереження моніторингової команди БФ “Право на захист” за жовтень 2026 року. Серед основних викликів - обмежений доступ до транспорту для евакуації, труднощі з пошуком житла та роботи після переїзду, нестача місць для тимчасового розміщення і закладів для людей, які потребують постійного догляду. Огляд показує, що евакуація не завершується виїздом із небезпечної території: людям потрібні умови для безпечного й гідного життя після переїзду

ЕВАКУАЦІЯ ІЗ ПРИФРОНТОВИХ ГРОМАД: виклики та пошук рішень

ТРИ КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ ЖОВТНЯ

Транспортне питання все частіше впливає на рішення евакуюватися.  Зокрема, у Слов’янській сільській громаді на Дніпропетровщині припинив курсувати громадський транспорт, а соціальні рейси скасували. Людей вивозили військові та екіпажі поліції «Білий янгол» броньованими автомобілями. Наприкінці жовтня в громаді залишалося близько 300 мешканців, переважно старшого віку, тоді як місяцем раніше їх було понад 600.

Рішення про евакуацію залежало й від можливості облаштувати життя після переїзду. У Покровській сільській громаді Нікопольського району частина мешканців відкладала виїзд, бо не знала, де може оселитися. У Миколаївській громаді Синельниківського району, де оголосили обов’язкову евакуацію родин із дітьми, деякі сім’ї поверталися за місяць-два: на новому місці бракувало коштів, а знайти роботу було складно.

Після евакуації люди потребували різної підтримки: від тривалого стороннього догляду до пошуку постійного житла. Евакуаційним потягом із Дніпра до Чернівців прибули 12 мешканців Краматорська: одинадцятьох розмістили в місцях тимчасового проживання, одну людину доправили до лікарні для тривалого догляду. У Бородянці на Київщині лікарня стала прихистком для п’ятьох людей із Донеччини.

Оскільки залишатися там можна було лише до 60 днів, уже після прибуття їм знадобилася допомога з пошуком довгострокового житла.

КОНТЕКСТ І АКТУАЛЬНІСТЬ

У жовтні 2026 року бойові дії та обстріли змушували людей залишати домівки на Донеччині, Дніпропетровщині, Запоріжжі, Сумщині, Харківщині та Херсонщині. Не всі були готові їхати далеко: мешканці села Мощенка на прикордонні Чернігівщини переїжджали в межах Городнянської громади. Інші вирушали до віддаленіших областей, зупинялися у транзитних центрах і продовжували шлях до нових місць проживання.

Для частини евакуйованих пошук прихистку тривав і після прибуття в безпечніше місце. Так, у Кривому Розі, куди продовжували прибувати люди з районів бойових дій, на час моніторингового візиту 23 жовтня місце тимчасового проживання поблизу центру вже було зайняте. Вільних місць у гуртожитках і прихистках також не було.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Виїзд із небезпечних територій

До середини жовтня обов’язкова евакуація дітей охоплювала вісім мікрорайонів Слов’янська на Донеччині, а також Славкурорт, Черевківку, Хімік і Суханівку. У восьми мікрорайонах залишалося 60 дітей. Батьків повідомили про необхідність виїзду, від дати повідомлення родини мали два місяці на організацію переїзду.

На Дніпропетровщині обов’язкову евакуацію оголосили в 11 із 56 населених пунктів Васильківської громади Синельниківського району. У Слов’янській громаді цього ж району вже не було громадського транспорту, а соціальні рейси скасували. Мешканці виїжджали власними автівками або зверталися по допомогу до військових.

У Михайло-Лукашевому Запорізької області обов’язкової евакуації не оголошували. Більшість молоді та родин із дітьми виїхала самостійно ще до жовтня. Протягом місяця мешканці, які мали кошти на переїзд, вирушали переважно на Чернігівщину та Вінниччину. Допомагав із виїздом і БФ «Схід SOS». У селі залишалися здебільшого люди старшого віку.

Для мешканців без власного авто припинення громадських перевезень означало необхідність шукати супровід або спеціальний транспорт.

Транзитні центри та подальші маршрути евакуації

У жовтні через тимчасовий евакуаційний пункт у Слов’янську пройшло понад 1100 людей. Після пошкодження будівлі обстрілом новоприбулих одразу супроводжували до укриття. З 22 жовтня пункт працював від генератора через відсутність електрики. Його потужності вистачало для основних потреб, але бракувало зарядних станцій і павербанків, щоб люди могли залишатися на зв’язку.

З 1 до 28 жовтня евакуаційний пункт у Краматорську прийняв близько тисячі людей. Наприкінці місяця через обстріли його перенесли до Шабельківки.

Через транзитні центри в Харкові та Лозовій пройшли відповідно 3254 і 3789 людей. До Лозової переважно прибували зі Слов’янська та Краматорська. Понад половину становили люди старшого віку або з обмеженою мобільністю. Для тих, хто потребував постійного догляду, було складно знайти заклад, готовий їх прийняти. Бракувало й місць для короткострокового перебування: 20 жовтня в центрі на ніч залишилися 186 людей. Частині маломобільних людей та людей з інвалідністю довелося ночувати в коридорах першого поверху.

На Дніпропетровщині протягом жовтня транзитний центр у Павлограді зареєстрував 1911 людей, у Волоському — 238. Із Павлограда евакуйовані їхали до Дніпра, Самари, Кривого Рогу та інших областей. Одні зупинялися в рідних чи знайомих, інші самостійно орендували житло. Частина людей із Донеччини продовжувала шлях залізницею.

Транзитний центр у Запоріжжі прийняв 376 людей, з них 177 — із Кушугумської громади. Дехто звертався сюди повторно.

Хто прибував і хто залишався у громадах, які приймають?

Волинь. У жовтні до Горохівської громади прибули шестеро людей із Донеччини та Херсонщини.

У Бугринській громаді на Рівненщині місцева влада не зафіксувала самостійних прибуттів. Люди з Донеччини діставалися області евакуаційними потягами. Спершу їх приймали у стабілізаційному центрі в селі Хрінники Демидівської громади, а згодом розселяли в Бугринській громаді для тривалого проживання.

У Любешівській громаді на обліку залишалися й ті, хто вже переїхав. Із 735 зареєстрованих ВПО на час візиту фактично проживали 212. За останній місяць громада зареєструвала 10 новоприбулих переселенців із Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей.

Запорізька область. У селі Миколай-Поле Широківської громади частина людей, які шукали прихистку, не потрапляла до місцевого обліку. Сюди приїжджали мешканці Запоріжжя під час і після масованих обстрілів міста. Вони зупинялися в родичів або знаходили приватне житло. Ті, хто сподівався невдовзі повернутися додому, часто не реєструвалися як ВПО.

Полтавщина. Родини з дітьми обирали Лубенську громаду, зокрема через можливість очного навчання. Із середини вересня до середини жовтня сюди переїхали 210 людей, переважно сім’ї з дітьми. Більшість приїхала з Донеччини.

Як організовувався догляд після евакуації

У жовтні багатопрофільна лікарня в Калинополі на Черкащині прийняла 11 пацієнтів із Краматорсько-Слов’янського субрегіону, які потребували стороннього догляду та отримали допомогу за пакетом НСЗУ №84 «Довготривалий сестринський догляд». Після їх переведення фахівець БФ «Право на захист» обговорив із працівниками лікарні забезпечення пацієнтів ліками, засобами догляду та гігієни. Також надав консультації щодо подальшого медичного супроводу й координації цієї роботи з органами соціального захисту та партнерами.

На Буковині завдяки координації КГЦ та ОВА потребу в подальшому розселенні й догляді вирішували ще до прибуття ВПО. Евакуаційним потягом із Дніпра до Чернівців прибули 12 мешканців Краматорська: одинадцятьох розмістили в місцях тимчасового проживання, одну людину доправили до лікарні для тривалого догляду.

Для тих, хто потребував щоденної допомоги, вибір місця проживання залежав і від того, хто буде поруч після переїзду. Для однієї родини це означало можливість оселитися разом, для людей, які потребували сестринського догляду, — знайти заклад, де його можна продовжити.

Повторний пошук житла

У Надвірнянській громаді на Івано-Франківщині житло повторно шукали навіть ті, хто оселився тут давно. За словами працівників місцевої служби соціального захисту, через здорожчання оренди дедалі більше переселенців зверталися по місця в комунальному центрі тимчасового проживання. Платити за оренду вони вже не могли, а на час моніторингового візиту в центрі майже не залишилося вільних місць.

У селі Сонячному Широківської громади Запорізької області серед 1469 мешканців було 497 ВПО. Приймати новоприбулих не могли: вільного житла не залишилося ні в комунальному, ні в приватному секторі.

В Олицькій громаді на Волині родини ВПО, переважно жінки з дітьми, мусили терміново шукати інше житло після повідомлення про закриття приватного прихистку «Затишок» на ремонт. На переїзд їм дали лише тиждень. Завдяки втручанню фахівців із моніторингу двох матерів із дітьми вдалося переселити до спеціалізованого центру захисту.

На Івано-Франківщині кілька громад облаштовували житло в будівлях, які раніше мали інше призначення. У Михальчому Городенківської громади ремонтували колишній дитсадок для розміщення 50 людей, а в Рожнівській громаді переобладнували частину будинку культури для 25–30 людей.

Декому доводилося знову переїжджати до Івано-Франківська через обстріли міст, які раніше здавалися безпечнішими. За інформацією БФ «ЯМаріуполь», на Івано-Франківщину дедалі частіше прибували маріупольці, які після першої евакуації оселилися в Києві, Дніпрі чи Запоріжжі. У жовтні центр повідомив про переїзд на Івано-Франківщину близько 80 маріупольців.

ВПЛИВ НА НАСЕЛЕННЯ ТА РИЗИКИ ЗАХИСТУ

Відкладений виїзд і повернення додому. Без зрозумілих механізмів евакуації людям складніше наважитися залишити домівку. Після переїзду брак коштів і роботи спонукає їх повертатися, навіть коли небезпека зберігається.

Доступ до допомоги під час самостійної та повторної евакуації. У Запоріжжі люди, які самостійно виїхали з громад без оголошеної обов’язкової евакуації, мали обмежений доступ до окремих програм грошової допомоги в транзитному центрі. Для тих, хто евакуювався повторно, перешкодою ставало попереднє отримання підтримки. Водночас це не означає, що під час нового виїзду людина має достатньо коштів або місце для ночівлі. З похолоданням відсутність прихистку створює додаткові ризики для здоров’я та безпеки.

Повторна потреба в пошуку житла. Тимчасове розміщення дає змогу перепочити після дороги, але не вирішує питання подальшого проживання. Коли прихистки заповнені, а на переїзд дають лише кілька днів, зростає ризик залишитися без житла.

МЕТОДОЛОГІЯ ЗБОРУ ДАНИХ

Огляд ґрунтується на матеріалах, зібраних моніторинговою командою БФ «Право на захист» протягом жовтня 2026 року. Під час візитів до громад і роботи в евакуаційних пунктах та транзитних центрах фахівці Фонду фіксували умови виїзду й спілкувалися з евакуйованими.

Дані транзитних центрів показують кількість людей, які пройшли через них за відповідний період. Нові реєстрації ВПО відображають взяття на облік у громаді, зокрема після повторного переїзду, а дані про фактичне проживання — кількість людей, які залишалися в громаді на час моніторингу.

Одна людина могла пройти через кілька пунктів, а згодом зареєструватися в громаді. Тому показники наведено окремо за місцем і періодом спостереження. Визначити за ними загальну кількість евакуйованих неможливо.