Меню

Значення та можливий вплив рішення ЄСПЛ у справі Shoygo v. Ukraine

21 січня 2022

30 вересня Європейський суд з прав людини виніс рішення за заявою пана Шойго, поданою у 2013 році. Обставини ж, що стали предметом розгляду, мали місце у 2011-2012 роках – 10 років тому. 

1 листопада 2011 року 26-річного пана Шойго без документів затримано під час спроби перетину державного кордону між Україною та Молдовою. 4 листопада Державна прикордонна служба ініціювала в суді затримання чоловіка з метою його ідентифікації та видворення. 

Пан Шойго народився у 1985 році в Якутській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці в наметі з оленячої шкіри (чум) на території, розташованій приблизно за 400 км від міста Мирний, за Полярним колом. Його народження не було зафіксовано жодним документом, а тому спроби документуватись в РФ були марними.

Видворення чоловіка за відсутності документа, що підтверджував громадянство, було неможливим. Однак, пан Шойго сприймався судом як громадянин РФ і 4 листопада 2011 року прийнято рішення про його затримання до 12 місяців з метою подальшого видворення до РФ. 

11 листопада 2011 року пан Шойго був поміщений до Чернігівського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі - ПТПІ).  Однак, запит до консульства РФ з метою документування «громадянина РФ» паспортом зроблено тільки 25 вересня 2012 року - через 11 місяців після затримання чоловіка. 1 листопада 2012 року чоловіка було звільнено (12 місяців був максимальний строк тримання). 

Рішення про затримання було оскаржене паном Шойго у 2012 році, однак, в апеляційній інстанції порушення права на свободу та особисту недоторканість не встановлено, касаційна інстанція ж відмовила у відкритті провадження з формальних підстав…. Відповідь від консульства РФ надійшла після звільнення чоловіка, в ній повідомлялось, що визначити чи є він громадянином РФ неможливо…

ЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПОРУШЕНО?

Частина перша статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що «нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:….f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.»

Позиція ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції пункту f) міститься в рішенні у справі KHAMROEV AND OTHERS v. UKRAINE, зокрема Суд вважає, що пункт (f) частини першої статті 5 не вимагає, щоб необхідність тримання під вартою була доведеною, наприклад, щоб запобігти особі вчинити злочин або втекти. Однак, позбавлення волі згідно з другою частиною пункту (f) буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не розпочато своєчасно, тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до пункту 1 (f) статті 5.

Уряд стверджував, що в судовому порядку було встановлено наявність підстав для видворення пана Шойго, однак, не надав пояснень щодо причин несвоєчасної спроби ідентифікації пана Шойго. Із практики ЄСПЛ виходить, що якщо під час затримання процедура видворення не здійснюється органами влади з належною ретельністю, то така мета не виправдовує затримання, а тому позбавлення волі в цьому випадку стає свавільним. Тому Суд встановив порушення частини першої статті 5 Конвенції, пункт f).

Частиною четвертою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»

Пан Шойго на момент затримання та суду в листопаді 2011 року не мав освіти, тим більше юридичної, і не міг самостійно оскаржити рішення про затримання на території України. З кваліфікованими адвокатами (БФ «Право на захист») він зустрівся тільки в липні 2012 року, після чого йому й було надано правову допомогу для оскарження рішення про затримання. Однак, в апеляційній інстанції суд не став на його сторону, а в розгляді касаційної скарги йому було відмовлено.

Окрім того, до 2017 року в законодавстві України була відсутня будь-яка інша процедура, за якою би був можливий перегляд законності затримання на підставі обставин, які виникли після прийняття першочергового рішення про затримання. З цього приводу ЄСПЛ зазначав у справі Azimov v. Russia, що тримання під вартою відповідно до пункту 1 (f) статті 5 триває, як правило, протягом значного періоду і залежить від обставин, які можуть змінюватися з часом.

Таким чином, пан Шойго не мав можливості своєчасно оскаржити рішення про своє затримання. Керуючись цими міркуваннями, Європейський суд з прав людини встановив порушення частини четвертої статті 5 Конвенції. 

Частиною п’ятою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.» На жаль, як зазначалось вище, судова система у справі пана Шойго не продемонструвала свою ефективність. 

Зокрема ЄСПЛ, вже не вперше відзначив, що в українському законодавстві відсутня реальна можливість отримати компенсацію у справах, коли Судом встановлено порушення статті 5 Конвенції. Рішенням ЄСПЛ встановлено порушення частини п’ятої статті 5 Конвенції і зобов’язано Державу сплатити пану Шойго 2000 євро для відшкодування моральної шкоди. 

ЩО ЗМІНИЛОСЬ ЗА 10 РОКІВ? ВИПАДКИ ЗАТРИМАННЯ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА 

Пройшло 10 років з моменту затримання пана Шойго та поміщення його до ПТПІ. На жаль і нині команда БФ «Право на захист» спостерігає випадки затримання осіб, країни походження яких відмовляють в документуванні та не розглядають їх своїми громадянами.  

У 2020 році БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу декільком особам з невизначеним громадянством, поміщеним до ПТПІ. Щодо цих людей було ініційовано продовження терміну затримання, незважаючи на наявність відомостей про відсутність в них громадянства, випадки описані у звіті коаліції неурядових організацій «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства». Двоє з них після звільнення звернулись за визнанням особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Цікаво, що обидва тривалий час живуть в Україні, мають сім’ї, дітей, однак не мали змоги документуватись через відсутність громадянства.

Одна із ситуацій наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі № 883/21 Vukolov v. Ukraine, заяву про порушення статей 5-1 (f), 8 Конвенції було подано в кінці 2020 року. Чоловік був затриманий в результаті операції «Мігрант» в жовтні 2019 року, поміщений до ПТПІ 7 листопада 2019 року, а звільнений 7 листопада 2020 року. Посольством Молдови надано відповідь ще в листопаді 2019 року (!) , що паспортом такий чоловік не був документований, інформація про наявність в нього відповідного громадянства відсутня. Після березня 2020 року міграційна служба не вживала зусиль з метою ідентифікації та видворення чоловіка до країни походження, зокрема через карантинні обмеження.

В цьому контексті продовження строку тримання чоловіка з 5 травня 2020 року ще на півроку – до 7 листопада 2020 року, не зумовлено тим, що людину намагаються ідентифікувати та видворити. Справа ускладнена непослідовністю міграційної служби та подальшою спробою ініціювати реадмісію чоловіка, в той час як затриманий він був з іншою метою. 

Дивує і те, що відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є незначними, а тому не підлягають розгляду в касаційній інстанції, через що пану Вуколову і було відмовлено у відкритті касаційного провадження. 

Незважаючи на те, що чинне законодавство передбачає перегляд наявності підстав для продовження затримання особи в ПТПІ кожні півроку, все ще допускається непропорційно тривале затримання осіб; відсутність в них громадянства піддається сумніву; порядок оскарження продовження строку затримання і досі не здатний забезпечити провадження, в ході якого суд без зволікання встановить законність затримання.

ЧИ ЗАРАДИТЬ ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ ОСОБОЮ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА?

До моменту створення процедури визначення безгромадянства в Україні відсутнім був алгоритм документування осіб, які не мають паспортного документа через те, що не розглядаються громадянами будь-якої країни. Такі особи сприймались правоохоронними органами як іноземці, які не мають підстав для перебування на території України та підлягають видворенню. 

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства» 16.06.2020 року у недокументованих осіб без громадянства з’явилась можливість отримати офіційний статус ОБГ та документ, який посвідчує особу. За законом кожна особа, яка не може отримати паспортний документ через відсутність в неї громадянства, має право подати заяву про визнання її особою без громадянства (далі - ОБГ). За результатами розгляду заяви приймається рішення про визнання її ОБГ, або про відмову у визнання ОБГ. Визнану ОБГ документують посвідкою на тимчасове проживання в Україні.

Процедура визначена «Порядком розгляду заяв про визнання особою без громадянства», затвердженим постановою Уряду «Деякі питання визнання особою без громадянства» №317 від 24.03.2021 року.  Під час процедури досліджуються та перевіряються факти життя людини, відсутність громадянства країн, до яких людина має відношення. Замість притягнення особи до адміністративної відповідальності і безрезультатного затримання ставиться питання про встановлення її безгромадянства. 

Вже під час запровадження процедури навесні цього року чоловік без громадянства ризикував бути затриманим з метою ідентифікації і видворення.  Грузія не визнає його своїм громадянином, однак у січні 2021 року територіальним підрозділом ДМС щодо нього було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження. Суд в першій інстанції скасував це рішення, апеляційний ж суд підтримав сторону міграційної служби, лишивши в силі рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни «особи без громадянства Грузії».

Оскільки повертатися чоловікові було нікуди і він не міг це зробити без документів, йому загрожувало затримання з метою ідентифікації та видворення за межі території України. Державна міграційна служба на звернення адвоката надала рекомендацію звернутися із заявою про визнання особою без громадянства, проте постанова Уряду «Про деякі питання визнання особою без громадянства» від 24 березня 2021 року набрала чинності аж у квітні 2021 року і стала ефективною аж у травні 2021 року. 

На щастя, чоловік встиг подати заяву про визнання особою без громадянства, а позов щодо примусового видворення міграційною службою не був поданий. Чоловіка не затримали для ідентифікації, він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України, під час процедури він тимчасово перебуває на території України на законних підставах.

Отже, процедура визнання особою без громадянства може бути реальною альтернативою затриманню ОБГ без паспортного документу. Однак, для попередження таких затримань, про порядок звернення за визнанням ОБГ мають бути поінформовані працівники відомств, уповноважених ініціювати рішення про затримання недокументованих осіб, таких як Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба України та Служба безпеки України. А для уникнення таких термінів як «особа без громадянства Грузії» і належної оцінки обставин людини, щодо якої порушене питання про примусове повернення або примусове видворення, з оновленим законодавством мають бути ознайомлені судді адміністративних судів. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Огляд змін до ЗУ «Про громадянство України»
• Особи без громадянства зможуть стати громадянами через 3 роки
• Особа без громадянства ВПЕРШЕ отримала посвідку на проживання