Меню

Європейський суд з прав людини визнав порушення Україною виборчих прав внутрішньо переміщених осіб: аналіз рішення

23 жовтня 2021

21 жовтня 2021 року Європейським судом із прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено довгоочікуване рішення в справі «Селігененко й інші проти України» (заяви №№ 24919/16 та 28658/16). Справа стосувалась скарг на порушення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб під час проведення місцевих виборів. У цій справі ЄСПЛ визнав порушення Урядом України прав, гарантованих статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, що передбачає загальну заборону дискримінації, та присудив сплатити заявникам у сукупності 18,000 євро моральної шкоди. Заявників у справі представляли юристи Української Гельсінської спілки з прав людини (пан Тарахкало М.О. і пані Лебідь В.П.), Регіонального центру з прав людини (пан Заєць С.А.), а також European Human Rights Advocacy Centre (Mr. J. Evans і Mr K. Levine).

Заявниці у цій справі, О.В. Селігененко, А.Р. Мартиновська та Д.О. Свиридова, мешкали в Криму, Є.О. Терехова була жителькою Донецька. Після окупації Криму Російською Федерацією та початку збройного конфлікту на Донбасі заявниці у 2014 та 2015 рр. переселились до Києва, де зареєструвалися в якості внутрішньо переміщених осіб. 

На місцевих виборах у Києві, що мали проходити у жовтні-листопаді 2015 року, заявниці подали заяви про включення їх до списку виборців. Однак їх заяви були відхилені в зв’язку з тим, що заявниці не мали зареєстрованого місця проживання в місті Києві.

Нагадаємо, що до 2020 року внутрішньо переміщені особи не мали права голосувати на місцевих виборах, не дивлячись на той факт, що були фактичними членами місцевої громади. Це обмеження критикувалося правозахисними організаціями, у тому числі БФ «Право на захист», і було знято тільки з набранням чинності Виборчого кодексу України 1 січня 2020 року.

Заявниці звернулися до суду з адміністративними позовами з вимогою включити їх у виборчі списки на місцевих виборах на підставі статті 70 Конституції України, стверджуючи про свою «приналежність» до місцевої громади з моменту переселення до Києва. Однак ці позови були відхилені національними судами.

У своїй заяві до ЄСПЛ заявниці скаржились на дискримінаційне ставлення через неможливість проголосувати на місцевих виборах. За їхніми твердженнями вони належали до вразливої групи осіб, щодо якої Уряд мав вдатись до додаткових заходів для забезпечення рівної участі у місцевих виборах. Також заявниці зазначили, що зміна місця реєстрації, що була необхідною умовою для голосування на місцевих виборах, була складним заходом для них, а також могла би призвести до негативних наслідків, у тому числі, скасування довідки  внутрішньо переміщеної особи, втрати зв’язків із покинутими домівками, а також їхньої власності та права проживання в ній (на окупованих територіях спостерігається практика позбавлення власності осіб, які не мають місцевої реєстрації, насамперед тих, що виїхали на контрольовану урядом України територію).

Зі свого боку, Уряд України стверджував, що внутрішньо переміщені особи не є вразливою групою населення, а ставлення до заявниць не відрізнялося від ставлення до інших громадян України, які мешкали не за своїм місцем реєстрації місця проживання.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що в цій справі не оспорюється наявність у заявниць виборчих прав відповідно до статті 70 Конституції України, а також той факт, що  ставлення до заявниць не відрізнялось від ставлення до інших виборців на місцевих виборах, які проживали не за місцем реєстрації.

ЄСПЛ проаналізував актуальне на той час національне законодавство з цього питання, а також практику його застосування національними судами. Відповідно до національного законодавства, виборці, які не мали зареєстрованого місця проживання, й, відповідно, виборчої адреси у виборчому окрузі, де вони фактично проживали, не мали права брати участь у місцевих виборах, незважаючи на будь-які інші фактори й обставини. Ситуація внутрішньо переміщених осіб у цьому сенсі не відрізнялась від ситуації будь-яких інших груп людей, які не мешкали за адресою реєстрації та не могли проголосувати на місцевих виборах за фактичним місцем проживання.

У зв’язку з цим ЄСПЛ звернувся до своєї попередньої практики, зокрема до рішення «Thlimmenos v. Greece» [GC], no. 34369/97,  відповідно до якого незабезпечення різного ставлення до осіб, ситуація яких значною мірою відрізняється, може становити дискримінацію. Державна політика чи загальні заходи, що мають диспропорційно негативні наслідки для певної групи осіб, можуть вважатись дискримінаційними, незважаючи на те, чи були вони безпосередньо спрямовані на цю групу («D.H. and Others v. the Czech Republic [GC]», no. 57325/00).

Судом було взято до уваги аргументи заявниць, що вони були вимушені залишити місця попереднього проживання, й що жодних місцевих виборів, у яких би вони могли взяти участь, не було організовано за місцями їхньої реєстрації через відсутність контролю над територіями з боку Уряду України. При цьому, заявниці не могли проголосувати на місцевих виборах без зміни їхніх виборчих адрес. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниці, як і всі інші внутрішньо переміщені особи, знаходились у суттєво інших умовах від громадян, які проживали за зареєстрованими адресами, та від тих, хто могли повернутись до місць своєї реєстрації і проголосувати там на місцевих виборах. З огляду на це, необхідно було вжити заходів з метою забезпечення їм рівних умов  для реалізації гарантованого законодавством права – права голосувати на місцевих виборах.

Також ЄСПЛ звернув увагу на той факт, що відповідно до статті 8 Закону України “Про забезпечення прав і свобод ВПО” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внутрішньо переміщені особи мали право брати участь у місцевих виборах, однак відсутність подальших змін до виборчого законодавства не дозволила реалізувати це право.

Крім того, Суд зауважив, що хоч обмеження на участь у місцевих виборах і було знято згодом, однак протягом чотирьох років (з моменту виникнення ситуації для заявниць) порушення прав існувало, тому така зміна не може вплинути на висновок Суду в справі. 

Таким чином, тривала невиправдана затримка в наданні внутрішньо переміщеним особам повноцінних виборчих прав не тільки призвела до констатації порушення прав, що Україна зобов’язалась дотримуватися, але й до фінансових втрат держави.

З нетерпінням чекаємо на рішення ЄСПЛ у наступних категоріях справ - щодо соціального захисту ВПО, пенсійного забезпечення мешканців тимчасово окупованих територій, а також щодо отримання відшкодування збитків за зруйновані будинки та інше майно.  

 Ярослава Зволінська,

стратегічний юрист БФ «Право на захист»

Олег Тарасенко,

старший стратегічний юрист БФ “Право на захист”, адвокат