Меню

Як покращити доступ до первинної медичної допомоги постраждалим від конфлікту територіям?

18 лютого 2022

Важливість первинної медичної допомоги (далі – ПМД) було офіційно визнано на міжнародному рівні ще в 1978 році, коли під патронажем Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ)  була прийнята Алма-Атинська декларація на Міжнародній конференції з первинної медико-санітарної допомоги (далі – Алма-Атинська декларація) [1]. Засади вказаної Декларації отримали подальший розвиток у Астанинській декларації з первинної медико-санітарної допомоги, підписаній у 2018 року в рамках Міжнародної конференції з первинної медико-санітарної допомоги (далі – Астанинська декларація) [2]. Українська влада також декларує необхідність зміцнення системи якісної та доступної ПМД у низці нормативно-правових актів.

• Тому, метою цієї аналітики є дослідити міжнародний підхід до ПМД та відповідність йому національного бачення такої допомоги в контексті саме територій Донецької та Луганської областей, наближених до лінії розмежування, а також запропонувати зміни до законодавства, які б мали вплив на покращення доступу до ПМД мешканців зокрема вказаних територій.

• Задля досягнення зазначеної мети, крім вступу та висновку, ця аналітика складається з чотирьох розділів, присвячених питанням міжнародного та українського регулювання ПМД, як частини права на охорону здоров’я, та громадоцентричного підходу до надання такої допомоги.

• Окремо варто наголосити, що в цій аналітиці розглядатимуться підходи до надання населенню ПМД цивільними закладами охорони здоров’я і за відсутності активних бойових дій, тобто питання військової медицини не є предметом розгляду в аналітиці.

ПМД, як частина права на охорону здоров’я, за міжнародними актами

Перш за все, слід почати із визначення ПМД, яке в описовому вигляді викладено у вищезгаданих деклараціях. Так, до ПМД невиключно належать: вивчення найважливіших проблем охорони здоров’я та методів їх попередження і вирішення, сприяння забезпеченню раціонального харчування, належного водопостачання та здійснення основних санітарних заходів; охорона здоров’я матерів, новонароджених, дітей та підлітків, у тому числі планування сім'ї; вакцинація, скринінг, профілактика, контроль та лікування неінфекційних та інфекційних захворювань; профілактика ендемічних у певному районі хворіб та боротьба з ними; належне лікування поширених захворювань та травм; забезпечення основними лікарськими засобами тощо [3].

У 1978 році в Алма-Атинській декларації поряд із визначенням ПМД було закріплено, що, по-перше, здоров’я є основоположним правом людини, а не привілеєм заможних (стаття 1) і, по-друге, нерівність у рівні забезпечення здоров’я людей у державі є неприйнятною (стаття 2 Алма-Атинської декларації та стаття 3 Астанинської декларації). Більше того, у подальшому в 2018 році в статті 5 Астанинської декларації такий підхід отримав подальший розвиток. У цій статі вказано, що люди, які проживають у зонах конфлікту, потребують особливої уваги шляхом забезпечення доступу до якісних послуг на рівні ПМД у рамках безперервного надання медичної допомоги.

Як зазначають фахівці, наявність доступу до ПМД серед вразливих груп населення (наприклад, серед людей, які постраждали від збройного конфлікту) є запорукою зменшення розриву між цими групами населення і тими людьми, які знаходяться в більш сприятливих умовах. При цьому світовий досвід показав, що наслідком такого підходу є загальне покращення стану системи охорони здоров’я в державі в цілому. Також належний доступ до ПМД полегшує звернення вразливих груп населення і до інших ланок системи охорони здоров’я, якщо певна проблема не може бути вирішена на рівні первинної ланки. Таким чином, питання наявності рівного доступу до ПМД серед різних груп населення, зокрема тих, хто постраждав від збройного конфлікту, належить до першочергових проблем, які потребують негайного вирішення владою [4, 20; 5, п. 12 с. 49; 6, VIII, XIII, 30–31, 40].

Так, у 2018 році Міністерка охорони здоров’я Уляна Супрун на Міжнародної конференції з первинної медико-санітарної допомоги в Астані вказала, що саме збройний конфлікт на сході України є найбільшою перешкодою для належного доступу до медичних послуг [6, c. 36]. У 2021 році ВООЗ визначила, що «[п]оліпшення доступу до медичних послуг в межах та поза лініями фронту для українців, які проживають у районах, що постраждали від конфлікту, має надзвичайне значення» [7]. Таким чином, на жаль, можна відмітити, що вищеозначена проблема досі не є вирішеною в населених пунктах, розташованих уздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, особливо в сільській місцевості. Доступ до ПМД мешканців таких населених пунктів часто не забезпечено на належному рівні з огляду на зокрема безпековий фактор, пошкодження доріг та медичної інфраструктури, відсутність лікарів і досвіду роботи в таких умовах у керівництва органів місцевого самоврядування та медичних закладів тощо. Разом з тим, нагальність вирішення такої проблеми ще в більшій мірі стала зрозумілою в умовах поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, адже відсутність доступу до ПМД, а також неналежний рівень розвитку цієї ланки можна вважати загрозою благополуччю цілої нації [8].

Також у статтях 3 та 6 Алма-Атинської декларації вказано, що охорона та зміцнення здоров’я населення, де ПМД відведено центральну роль, є суттєвою частиною неухильного економічного та соціального розвитку, вона сприяє підвищенню рівня якості життя та встановленню і підтриманню миру у світі. Тому, видається зрозумілим, що згідно зі статтею 5 Алма-Атинської декларації та статтею 4 Астанинської декларації саме на державу покладено основну відповідальність за охорону здоров’я її громадян шляхом зокрема забезпечення доступу до ПМД. Як наслідок, від уряду вимагається розробити національну політику, стратегію та плани дій для організації розвитку ПМД, як частини загальної системи охорони здоров’я (стаття 8 Алма-Атинської декларації).

Таким чином, підсумовуючи вищевикладені положення міжнародних актів та позиції фахівців у медичній галузі, можна зробити проміжний висновок, що, по-перше, право на охорону здоров’я шляхом забезпечення доступу до ПМД є визнаним на міжнародному рівні. По-друге, забезпечення такого права належним чином можливе лише в разі наявності рівного доступу до ПМД серед усіх груп населення, у тому числі тих, які постраждали від збройного конфлікту. По-третє, з огляду на важливість ПМД для процвітання цілої нації, саме на державну владу покладається обов’язок забезпечити доступ до ПМД на відповідному рівні.

Роль держави в забезпеченні ПМД за українським законодавством

З огляду на необов’язковість розглядуваних декларацій окремої уваги потребують норми українського законодавства, присвячені питанням, які розглядалися вище.

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я і медичну допомогу. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування [підкреслення автора] [9].

Також згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» саме на державу покладено обов’язок забезпечення виконання заходів з підвищення доступності та якості медичного обслуговування в сільській місцевості, у тому числі наближення якісного медичного обслуговування до населення шляхом удосконалення мережі закладів охорони здоров’я, зокрема центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, та матеріально-технічної бази таких закладів тощо [10].

Тобто, і в українському законодавстві на державу покладено обов’язок забезпечити рівний доступ усіх мешканців України до медичної допомоги, у тому числі й до ПМД. При цьому такий обов’язок підлягає виконанню незалежно від наявності перешкод, зумовлених зокрема утрудненими умовами сільської місцевості, лінії розмежування або і тим, й іншим.

Розглядуваний обов’язок держави забезпечити доступ до ПМД у тому числі в контексті збройного конфлікту було деталізовано в нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України (далі – КМ України).

Так, загалом КМ України в Національній економічній стратегії на період до 2030 року, затвердженій постановою від 03 березня 2021 року № 179, визначив одним із завдань за стратегічною ціллю 4 «Забезпечення високого рівня здоров’я та високих показників тривалості життя і тривалості здорового життя» покращення якості надання медичної допомоги, зміцнення системи якісної та доступної ПМД та запровадження моніторингу якості послуг [11].

Подібне завдання викладено і в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки, затвердженій постановою КМ України від 05 серпня 2020 року № 695 (далі – Державна стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки), де вказано про необхідність проведення аудиту доступу населення до повного переліку послуг із ПМД та забезпечення розв’язання проблем доступності та спроможності мережі закладів для надання якісних медичних послуг (стратегічна ціль II «Підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів») [12]. Також у зазначеній Стратегії до завдань за напрямом «Доступ до соціальних та публічних послуг громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, а також прилеглих до них територіях» належить забезпечення безперешкодного доступу громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях (далі – ТОТ), до отримання медичних послуг в інших регіонах України.

Додатково варто наголосити, що, як зазначає Міжнародний інститут миру, неналежне урядування є одним з викликів, з якими стикаються зокрема Організація Об’єднаних Націй та інші гуманітарні організації, у сфері забезпечення права на охорону здоров’я в умовах збройного конфлікту. Тому, за таких умов тягар відповідальності за забезпечення права на охорону здоров’я (у тому числі на ПМД) у першу чергу лежить на державі у вигляді профільного міністерства [13, c. 11, 29].  Про важливість ролі такого міністерства для забезпечення надання належної ПМД у цілому йшлося й під час Міжнародної конференції з первинної медико-санітарної допомоги в Астані. Від профільного міністерства очікується демонстрація активної позиції в залученні необхідних коштів для забезпечення доступу до ПМД, комунікація з іншими державними органами щодо важливості ПМД, як інвестиції, для благополуччя нації, а також забезпечення фахового управління залученими коштами [6, c. 22–27].

Лише у вересні 2021 року наказом Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ) було створено міжсекторальну робочу групу з питань розробки Стратегії розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року [14]. На час написання аналітики така Стратегія не була офіційно опублікована, тому наразі немає можливості перевірити чи питання доступу до зокрема ПМД мешканців населених пунктів уздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській області буде вирішено належним чином. Разом з тим, у Звіті МОЗ за результатами публічної консультації з приводу вказаної Стратегії відображено пропозицію щодо необхідності врахування особливостей лінії розмежування в районі проведення операції Об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях у питанні забезпечення доступу до медичних послуг [15, c. 6, 14].

Відомості щодо розроблення цим міністерством стратегії, присвяченої саме наданню ПМД, відсутні. Наразі механізм та умови формування спроможних мереж надання ПМД, а також порядок розроблення і затвердження плану спроможної мережі надання ПМД регулюється наказом МОЗ та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06 лютого 2018 року № 178/24, яким затверджено Порядок формування спроможних мереж надання первинної медичної допомоги (далі – Порядок) [16]. Більш детально цей нормативно-правовий акт буде розглянуто нижче.

Отже, дослідивши вищевказані міжнародні документи та норми національного законодавства, можна зробити висновок, що, по-перше, саме державі (уряду в цілому та профільному міністерству зокрема) відведена роль провідника в питаннях забезпечення конституційного права на охорону здоров’я, до якого віднесено й належний доступ до ПМД. По-друге, нагальність розроблення МОЗ стратегії розвитку як ПМД, так і загалом охорони здоров’я із операційними планами з наголосом на забезпечення рівного доступу до медичного обслуговування всіх мешканців України, у тому числі населених пунктів уздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській області та ТОТ, не викликає сумнівів з огляду на фрагментарний підхід до цього питання в наявних нормативно-правових актах КМ України. Саме такі дії можна вважати кроками на зустріч виконанню положень розглядуваних декларацій, зокрема статті 2 Алма-Атинської декларації та статті 3 Астанинської декларації щодо рівного доступу до ПМД.

Громадоцентричний підхід до ПМД за міжнародними документами

Визначивши обсяг відповідальності держави (уряду і профільного міністерства) за забезпечення надання належної ПМД, зазначені декларації вимагають також залучення до участі в покращенні доступу до такої медичної допомоги і громади. Так, у статтях 4 і 7 Алма-Атинської декларації закріплено, що одночасно правом та обов’язком людей є індивідуальна та колективна участь у плануванні, організації, здійсненні їхнього медико-санітарного обслуговування та контролю за ним. При цьому в статті 7 Алма-Атинської декларації визначено, що належне залучення громади можливе лише в разі забезпечення навчання населення відповідним навичкам, необхідним для їхньої подальшої участі в такій роботі. Такий самий підхід збережено й у Астанинській декларації (стаття 6).

У контексті ПМД участю громади слід уважати процес, за якого окремі особи та сім’ї беруть на себе відповідальність за своє здоров’я та добробут, а також за охорону здоров’я та забезпечення благополуччя своїх співгромадян. Тобто, громаді відводиться активна роль: її мешканці мають можливість відхилити необґрунтовані рішення у сфері ПМД, запропоновані органами державної влади, та надати, відповідно, свої пропозиції для вирішення певної проблеми [5, п. 44 с. 64; 17, c. 2].

Такий заклик розглядуваних декларацій знайшов широку підтримку серед науковців, які зазначають про необхідність громадоцентричного підходу і, як наслідок, децентралізації в галузі надання ПМД. Однак децентралізація є важливим важелем для розвитку системи ПМД лише за умови окреслення шляхів такого розвитку на національному рівні. Тому, з метою належної інтеграції ПМД у систему охорони здоров’я необхідним є узгоджений підхід різноманітних учасників відносин із надання ПМД (як-от, уряду, профільного міністерства, громад, приватного сектору, громадянського суспільства тощо) [4, c. 2–3, 4–5; 5, п. 19 с. 20, п. 49 с. 66–67; 17, c. 2].

Більше того, як зазначають К. Краеф та П. Каллеструп, саме всебічний та інклюзивний громадоцентричний підхід до ПМД може слугувати рішенням екологічних та соціальних проблем, що набуває ще більшої актуальності в умовах збройного конфлікту на сході України. Очевидно, що чим вищий рівень здоров’я людей, забезпечений належним доступом до ПМД, тим більший вклад вони зможуть зробити в розвиток соціального та економічного секторів, у тому числі в умовах збройного конфлікту. Тому, забезпечення надання належної ПМД може використовуватися також як інструмент упередження збройних конфліктів або відновлення після них та повернення внутрішньо переміщених осіб. Інакше результатом конфлікту буде відтік лікарів з таких територій та, відповідно, іншого цивільного населення, що унеможливить відновлення та процвітання регіону [5, п. 8 с. 47; 6, VII; 18, c. 3–4; 19, c. 3].

Реалізацією такого підходу було б зокрема постійне оцінювання потреби населення відповідної громади у ПМД, визначення проблем громади в цій сфері, планування і запровадження відповідних заходів для їхнього вирішення із контролем ефективності тощо. При цьому, як зазначалось вище, успішна реалізація громадоцентричного підходу можлива лише в разі залучення для координованих дій представників громади, нормотворців (наприклад, профільне міністерство), керівників медичних закладів, лікарів та науковців, які брали б участь у розробці підходів, планів та рішень, зумовлених потребами певної громади [4, c. 17, 25–26; 5, п. 46–47 с. 65; 18, c. 5; 20, c. 52–56]. Також можливою є участь пацієнтів для перевірки ефективності функціонування системи ПМД шляхом зокрема вивчення досвіду (у тому числі негативного) пацієнтів після використання відповідних послуг [17, c. 16, 18; 21, c. 11–13; 22, c. 10].

При цьому залучення органів державної влади національного рівня в такій діяльності громад уможливить реалізацією відповідальності, покладеної на них міжнародними документами та національним законодавством у сфері охорони здоров’я загалом та ПМД зокрема. Таким чином, на національному рівні будуть усунуті перешкоди для доступу до ПМД, які виникають у громадах, шляхом належного фінансування, нормотворення, поширення необхідних знань, контролю та оцінки ефективності та якості надання ПМД тощо [5, п. 16 с. 19, 37, 44, п. 58 с. 65–66, п. 56 с. 71 та інші; 6, c. 39; 17, c. 22; 21, c. 4; 22, c. 6; 23, c. 33].

Більше того, у Державній стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки, вказано, що безпрецедентні масштаби проблеми збройної агресії Російської Федерації зокрема на сході України, потребують комплексного підходу до її розв’язання, активізації та координації зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, спрямованих на відновлення соціально-економічної інфраструктури південних та східних регіонів України, розбудову миру, реінтеграції ТОТ, переорієнтації економіки низки регіонів.

Таким чином, громадоцентричний підхід, який викладено в Алма-Атинській та Астанинській деклараціях, полягає в забезпеченні незалежності громад у вирішенні проблем у сфері ПМД, характерних саме для відповідної громади, із залученням до вирішення таких проблем фахівців у тому числі із громадянського суспільства з відповідної громади. Разом з тим, ефективність такого підходу може бути досягнута лише в разі надання підтримки, допомоги та координації зі сторони органів державної влади національного рівня. 

Громадоцентричний підхід до ПМД у національному законодавстві

З метою визначення чи відображено розглядуваний вище підхід у нормах українського законодавства слід проаналізувати Порядок, адже саме в ньому закріплено вимоги до формування спроможної мережі надання ПМД та розроблення і затвердження відповідного плану. Перед тим як перейти до аналізу варто окремо наголосити, що Порядок буде досліджено в межах цієї аналітики лише щодо залучення громади до вирішення питань надання ПМД, а також належної участі органів державної влади національного рівня в такій діяльності [24].

Разом з тим, навіть за такого вузького фокусу неможливо оминути, що в цьому Порядку від 2018 року типологія місць надання ПМД є наступною: центр ПМД, амбулаторія групової практики, амбулаторія моно-практики і пункт здоров’я, які різняться за регулярністю, кількістю лікарів та місцем розташування. Тобто, належне поєднання таких місць надання ПМД є запорукою спроможності та доступності надання ПМД. Однак ще в 2016 році МОЗ наказом від 29 липня 2016 року № 801 затвердив Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи (далі – Положення), за яким ПМД надається в центрі первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, амбулаторії, фельдшерсько-акушерському/фельдшерському пункті й медичному пункті тимчасового базування [25]. Як Порядок, так і вказане Положення набрали чинності й є наразі чинними. Наслідки такої правової колізії в контексті цієї аналітики будуть розглянуті нижче, але одразу слід зазначити, що традиційний підхід узгодження норм шляхом застосування акту виданого пізніше, тобто Порядку, виявився неспроможним [26, п. 1].

Так, згідно з пунктами 2 і 3 розділу V цього Порядку з метою врахування інтересів територіальних громад під час розроблення планів спроможних мереж надання ПМД Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації проводять обговорення з органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями, громадськими об’єднаннями, суб’єктами господарювання.

Також з метою забезпечення відкритості та прозорості роботи з розроблення планів спроможних мереж надання ПМД може утворюватися робоча група, до складу якої можуть за згодою входити представники Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації, відповідних органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, громадськості.

Спочатку необхідно зазначити, що Л. Бамфорд визначає наступні проблеми із залучення громади в контексті надання ПМД: не створено умови для ефективного залучення громади; таке залучення має формальний (бюрократичний) характер; не закріплено порядок та наслідки залучення громади тощо [22, c. 23–26].

Дослідивши наведені норми Порядку, видається, що всі вищеназвані проблеми не були вирішені в цьому нормативно-правовому акті. Перш за все, утворення відповідної робочої групи є лише правом, а не обов’язком обласної державної адміністрації чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Далі, чисельний склад такої робочої групи, який би забезпечував пропорційне представництво, а також порядок її роботи не закріплено. До того ж, не передбачено можливість залучення до такої діяльності представників районних державних адміністрацій та МОЗ, які б забезпечували інтегрованість національного та місцевого підходів, як закликають розглядувані декларації.

Тут можна було б заперечити, що оскільки затвердження таких планів обласних державних адміністрацій чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим відбувається за погодженням з МОЗ (пункт 1 розділу V Порядку), то й забезпечено поєднання участі органів державної влади різного рівня. Однак, наявність представника МОЗ у діяльності розглядуваної робочої групі гарантувало б передачу інформації належним чином з місцевого на національний рівень, а також підвищило б ймовірність відсутності формального підходу до погодження відповідних планів.

Так, повертаючись до вищезазначеної колізії норм права в Порядку та Положенні, МОЗ затвердило плани спроможних мереж надання ПМД зі змінами в Донецькій та Луганській областях (від 04 липня та 26 грудня 2019 року, відповідно), в яких поряд із типологією місць надання ПМД, закріпленої в Порядку, вказані також амбулаторії загальної практики сімейної медицини та фельдшерсько-акушерські/фельдшерські пункти, визначені в Положенні. Таким чином, МОЗ не лише не вирішило колізії норм права, а й закріпило її шляхом затвердження таких планів. Тому, питання спроможності чи неспроможності мереж надання ПМД зокрема в Донецькій та Луганській областях залишається відкритим досі.

Далі, ураховуючи особливості доступу до ПМД у населених пунктах уздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, доречним було б залучити до таких робочих груп і представників територіальних громад, розташованих уздовж лінії розмежування та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, до повноважень якого належить також надання пропозицій щодо вдосконалення системи охорони здоров’я на прилеглих до ТОТ територіях. Такі особи, володіючи відповідною інформацією найбільш повно на місцевому та національному рівні, мали би можливість передати її за належністю з метою забезпечення інтересів мешканців вказаних територій у Донецькій та Луганській областях, а також подорожуючих з ТОТ для отримання ПМД.

Нарешті необхідно передбачити й періодичність зустрічей розглядуваної робочої групи, наприклад, раз на рік. Власне під час таких зустрічей було би можливим як спочатку розробити сам план спроможної мережі надання ПМД, а потім і пропозиції щодо внесення змін до нього, які б відображали реальну ситуацію у відповідній області.

Таким чином, унесення вищезазначених змін до Порядку може забезпечити дотримання громадоцентричного підходу, закріпленого в Алма-Атинській та Астанинській деклараціях, в українському законодавстві. У такому разі створення робочих груп для розроблення планів спроможних мереж надання ПМД буде обов’язком, а не правом обласної державної адміністрації чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Водночас залучення до такої роботи представників МОЗ, органів місцевої влади та громадянського суспільства, а в разі Донецької та Луганської областей – ще й Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, було би запорукою поєднання зусиль влади національного та місцевого рівнів у забезпеченні рівного доступу до ПМД мешканців усіх українських громад.

Висновок

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в Алма-Атинській та Астанинській деклараціях ПМД відведена центральна роль у охороні та забезпеченні здоров’я нації. Однак, виконання такої ролі є неможливим за відсутності рівного доступу до ПМД серед усіх верств населення, зокрема і тих, які постраждали від збройного конфлікту. Водночас доступність та ефективність ПМД може бути гарантована лише за умови поєднання зусиль органів влади місцевого та національного рівнів із залученням громади, фахівців, пацієнтів, громадянського суспільства тощо. Нарешті, саме МОЗ, у першу чергу, повинно взяти на себе відповідальність за забезпечення належного доступу до ПМД населення України шляхом розроблення стратегії та операційного плану розвитку ПМД, як частини загальної системи охорони здоров’я.

Список використаних джерел:

1.     UNICEF, World Health Organization. Declaration of Alma Ata: International Conference on Primary Health Care, Alma Ata, USSR, 6–12 September 1978.

2.     UNICEF, World Health Organization. Declaration of Astana: Global Conference on Primary Health Care, Astana, Kazakhstan, 25–26 October 2018.

3.     Пункт 3 статті 7 Алма-Атинської декларації та стаття 5 Астанинської декларації. В Україні перелік медичних послуг з надання ПМД закріплено в Додатку 1 до Порядку надання первинної медичної допомоги. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» № 504 від 19 березня 2018 р. // Офіційний вісник України. – 2018. – № 23. – с. 602.

4.     De Maeseneer et al. «Primary health care as a strategy for achieving equitable care: a literature review commissioned by the Health Systems Knowledge Network», 2007.

5.     Всемирная Организация Здравоохранения. Первичная медико-санитарная помощь: отчет о Международной конференции по первичной медико-санитарной помощи, Женева, 1978.

6.     UNICEF, World Health Organization. Report of the Global conference on primary health care: from Alma-Ata towards universal health coverage and the Sustainable Development Goals, WHO/UHC/IHS/2019.62, 2019.

7.     World Health Organization. На шляху до здоровішої України: Прогрес у досягненні Цілей Cталого Розвитку у галузі охорони здоров’я – 2020, WHO/EURO:2021-1523-41273-58139, Копенгаген, 2021.

8.     European Commission. Best practices in Primary Care, SGPP meeting, 25th November 2020.

9.     Конституція України [1996] Відомості Верховної Ради України (ВВР) № 30, с. 141.

10.   Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» [2007] Голос України № 248.

11.   Постанова Кабінету Міністрів України № 179 «Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року» [2021 ]Урядовий кур'єр № 45.

12.   Постанова Кабінету Міністрів України № 695 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки» [2020] Урядовий кур'єр № 156.

13.   Debarre, Alice. Hard to Reach: Providing Healthcare in Armed Conflict, International Peace Institute, 2018.

14.   Наказ Міністерства охорони здоров’я № 2071 «Про утворення міжсекторальної робочої групи з питань розробки Стратегії розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року» [2021].

15.  Міністерство охорони здоров’я України. Звіт за результатами публічної консультації: Публічна консультація Cтратегія здоров’я 2030, Київ, грудень 2021.

16.   Наказ Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 178/24 «Про затвердження Порядку формування спроможних мереж надання первинної медичної допомоги» [2018] Офіційний вісник України № 19, с. 85. Водночас механізм надання власне ПМД закріплено в Порядку надання первинної медичної допомоги. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» [2018] Офіційний вісник України № 23, с. 602.

17.   World Health Organization. Quality in primary health care: Technical Series on Primary Health Care, WHO/HIS/SDS/2018.54, 2018.

18.   Kraef C., Kallestrup P. «After the Astana declaration: is comprehensive primary health care set for success this time?» BMJ Global Health (2019).

19.   Druce et al. «Approaches to protect and maintain health care services in armed conflict – meeting SDGs 3 and 16.» Conflict and Health 13:2 (2019).

20.   Janovsky, Katja, World Health Organization. Division of Strengthening of Health Systems. The challenge of implementation: district health systems for primary health care, WHO/SHS/DHS/88.1/Rev. 1, 1988.

21.   OECD. Realising the Full Potential of Primary Health Care (Policy Brief), 2019.

22.   Bamford, Lesley. «What really improves the quality of primary health care?», Health Systems Trust, 1997.

23.   Gérvas, Juan, Pérez Fernández, Mercedes. «Western European best practice in primary healthcare.» The European Journal of General Practice 12:1 (2006): 30–33.

24.   Питання ж охоплення та доступності ПМД (зокрема територіальної та функціональної) потребують окремого профільного наукового дослідження, проведеного в першу чергу відповідними органами державної влади перед розробленням нормативно-правових актів у сфері надання ПМД. Див. Наприклад, Всемирная Организация Здравоохранения (№ 5), п. 65–71 с. 75–77.

25. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 801 «Про затвердження Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи» [2016] Офіційний вісник України № 71, с. 212.

26.   Лист Міністерства юстиції України № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» [2009] Все про бухгалтерський облік № 23, с. 41.