Меню

Аналіз Стратегії інтеграції ВПО та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року

22 листопада 2021

28 жовтня 2021 року розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 1364-р було схвалено Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року ^[1] (далі - Стратегія).

Ця Стратегія містить наступні складові: загальна частина; основні проблеми інтеграції внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО) та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення; мета та принципи; шість стратегічних цілей та відповідних шляхів розв'язання проблем; очікувані результати реалізації Стратегії та фінансове забезпечення її реалізації. Одночасно КМУ також схвалив операційний план реалізації Стратегії інтеграції ВПО у 2021 - 2023 роках і впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року.

Слід зазначити, що попередня Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року ^[2] не мала такого операційного плану. Те, що його було розроблено цього разу, із визначенням конкретних заходів на виконання окреслених Стратегією завдань, відповідальних осіб, строків виконання тощо,  можна вважати беззаперечною перевагою цього документу.  

Отже, розглянемо детальніше, які саме цілі та заходи з їх досягнення передбачає Стратегія.

• Реалізація житлових та майнових прав
• Працевлаштування і освіта
• Реалізація права на соціальний захист
• Медичне забезпечення
• Доступ до документів
• Створення умов для інтеграції ВПО в приймаючих територіальних громадах
• Висновки

Реалізація житлових та майнових прав ВПО

Стратегічна ціль № 1 присвячена реалізації житлових та майнових прав ВПО, що фактично може визначати її саме як пріоритет для  впровадження. Як зазначає Стратегія і про що додатково свідчать дослідження, саме наявність житла є основною умовою інтеграції ВПО. Як приклад, згідно з підготовленим у 2019 році БФ “Право на захист” Звітом «Затяжна тимчасовість: як живуть ВПО у місцях компактного проживання», серед респондентів, хто зазначив складнощі з інтеграцією, найпоширенішою причиною було вказано відсутність власного житла або житла в довгостроковому користуванні ^[3].

Для розв’язання житлових проблем ВПО Стратегія визначає низку завдань, а саме:

При цьому, для кожного з таких завдань операційний план Стратегії передбачає конкретні заходи та очікувані результати їх виконання (індикатори). 

Серед ключових показників результативності таких завдань Стратегія називає запровадження щонайменше одного нового інвестиційного механізму забезпечення ВПО житлом, забезпечення розроблення регіональних програм розселення ВПО, які проживають в МКП, забезпечення розселення до 2024 року щонайменше трьох МКП, а також забезпечення щонайменше 680 сімей ВПО постійним житлом за рахунок наданих пільгових іпотечних кредитів тощо. Незважаючи на те, що заплановані показники результативності могли би бути вищими, особливо коли йдеться про кількість розселених МКП, навіть такий результат безсумнівно сприятиме досягненню позитивного ефекту для багатьох ВПО, чиї житлові проблеми досі залишаються невизначеними.

Водночас певні питання виникають у зв’язку із деякими з заходів, передбачених операційним планом Стратегії для досягнення вищезгаданих завдань.

Наприклад, з метою забезпечення ВПО постійним і доступним житлом операційний план передбачає створення організаційно-правових передумов для збільшення житлового фонду для тимчасового проживання ВПО.

Досягти цього планується, зокрема, шляхом: (і) проведення інформаційних кампаній стосовно заохочення органів місцевого самоврядування до участі у розподілі коштів субвенції для формування фондів житла для тимчасового проживання ВПО, (іі) розроблення та подання на розгляд КМ України проекту розпорядження про розподіл у відповідному році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України, тощо.

В той же час, успішна реалізація таких заходів та досягнення очікуваного результату - забезпечення ВПО житлом з фондів для тимчасового проживання - стане можливою за умови наявності в місцевих бюджетах коштів для співфінансування не менше 30% вартості відповідних заходів, спрямованих на придбання, будівництво, реконструкцію об’єктів для надання житлових приміщень в тимчасове користування ВПО. В разі відсутності зазначених коштів для співфінансування, ризик чого є достатньо реальним, отримати відповідну субвенцію буде неможливо. На жаль, на даний момент Стратегія не дає розуміння, як ці питання можливо вирішити.

Водночас впровадження цих завдань Стратегії може мати перепони у вигляді недостатнього державного фінансування чи навіть повної його відсутності. Адже проект Державного бюджету на 2022 рік ^[4] взагалі не передбачає фінансування такої програми як “Надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла”.

Більше того, кошти на цю програму востаннє були передбачені в Законі України “Про Державний бюджет на 2019 рік”. Тож, за відсутності державних коштів на фінансування відповідної програми, можливість досягти очікуваного результату - в цьому випадку ним є забезпечення державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла - виглядає радше декларативно. Питання щодо достатності коштів постають також щодо деяких інших програм, про які йдеться в операційному плані.

В той же час, не можна недооцінювати важливість інших заходів, передбачених операційним планом, зокрема запланованого проведення інвентаризації об’єктів нерухомості та формування інформаційної бази на відповідному місцевому рівні з метою визначення наявних вільних приміщень, у тому числі таких, які за умови приведення до стану, придатного для проживання, можуть бути використані для забезпечення житлом ВПО. Здійснення такої інвентаризації заплановано на 2021 – 2023 роки, а в результаті має бути досягнуто наповнення фондів житла для тимчасового проживання та житлових фондів соціального призначення для забезпечення житлом ВПО.

Окрім цього, окрему увагу в контексті реалізації житлових та майнових прав ВПО привертає і той факт, що завдання, задекларовані в рамках цієї стратегічної цілі, жодним чином не згадують ані проблему надання компенсації/допомоги особам, чиє житло або інше майно було зруйновано/пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, ані питання відновлення порушених майнових прав ВПО після деокупації тимчасово окупованих частин території України.

Якщо механізми виплати компенсації за зруйноване внаслідок збройної агресії Російської Федерації житло були створені і почали застосовуватися у другій половині 2020 року (при цьому необхідним є здійснити певні їх доопрацювання), то ситуація з наданням грошової допомоги тим, чиє житло було визнано пошкодженим, але внаслідок цього могло стати непридатним для проживання, є кардинально іншою.

Отримати грошову допомогу у зв’язку із пошкодженням житла постраждалі можуть тільки в тому разі, якщо вони залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту. Тож, ВПО, які були змушені залишити своє місце проживання, фактично позбавлені такої можливості. Незважаючи на те, що передбачений законодавством розмір грошової допомоги є досить обмеженим, в багатьох випадках він міг би стати в нагоді особам, які опинились в складних життєвих умовах у зв’язку з конфліктом на сході України та наступним переміщенням.

Що ж стосується компенсації у зв’язку зі знищенням/пошкодженням або втратою іншого, крім житла, майна, то ці питання і досі не знайшли свого відображення в законодавстві України. Отже, з огляду на це, відсутність таких питань в Стратегії можна вважати одним з її  недоліків. При цьому, для порівняння, попередня стратегія на період до 2020 року приділяла окрему увагу питанням поновлення порушених майнових прав після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини території України.

Працевлаштування і освіта ВПО.

 Як підкреслено у Стратегії, однією з важливих умов інтеграції ВПО є забезпечення їх працевлаштування з метою отримання ними достатніх для існування засобів у приймаючій територіальній громаді, з чим нерозривно пов’язане і питання освіти.

З метою забезпечення працевлаштування ВПО Стратегія передбачає розробку і виконання місцевих програм сприяння працевлаштуванню ВПО з урахуванням гендерного аспекту, який є надзвичайно важливим з огляду на додаткові труднощі і навантаження, з якими можуть стикатися ВПО. Стратегія також передбачає запровадження дієвих механізмів підтримки та стимулювання бізнесу ВПО, так само з урахуванням критеріїв вразливості та гендерного аспекту. Водночас, як вказано в операційному плані, це завдання буде реалізовуватися через здійснення радше інформаційних заходів з популяризації підприємництва серед ВПО (проведення навчальних заходів для ВПО щодо заснування та розвитку власної справи на базі існуючої інфраструктури підтримки підприємництва, виконання менторських програм на державному рівні для ВПО тощо), аніж шляхом надання фінансової або іншої матеріальної підтримки, пільг або інших заохочень.

Також Стратегія передбачає забезпечення доступу ВПО до документів про освіту та створення умов для реалізації ВПО права на освіту. При цьому, слід зазначити, що в питаннях підтвердження освітнього та кваліфікаційного рівня ВПО, операційний план в більшій мірі приділяє увагу такому підтвердженню освітнього та кваліфікаційного рівня, отриманого саме на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя.

В той же час, навіть якщо передбачені Стратегією заходи не є загальними та всеохоплюючими, їх реалізація, в будь-якому випадку, може стати додатковим кроком на шляху вирішення принаймні частини питань, які постають перед ВПО.

Реалізація права на соціальний захист ВПО

Цьому питанню присвячена третя стратегічна ціль. В цьому напрямку Стратегія визначає такі основні завдання, як:

• посилення соціальної підтримки ВПО;

Ключовими показниками результативності в цьому випадку мають стати: (і) запровадження механізму виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за період до місяця їх відновлення, (іі) запровадження процедури віддаленої ідентифікації отримувачів пенсій та соціальних виплат, (ііі) удосконалення механізму отримання щомісячної адресної допомоги ВПО, (iv) спрощення механізму отримання довідки про взяття на облік ВПО.

В цьому контексті цікавим є те, що один з кроків, передбачених операційним планом виконання Стратегії для здійснення цієї цілі, вже було виконано. Так, на 2022 – 2023 роки ним передбачено здійснення розробки та подання КМ України проекту постанови “Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за період до місяця їх відновлення, внутрішньо переміщеним особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території”.

Однак, випереджаючи вказаний строк виконання, відповідний порядок було затверджено постановою КМУ № 1165 від 10 листопада 2021 р. При цьому, він стосується не тільки осіб, які відмовилися від довідки про взяття на облік ВПО і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, але і всіх ВПО ^[5] загалом. Тож, на даний момент можна відзначити виконання принаймні одного з пунктів операційного плану Стратегії.

В той же час, згідно з прийнятим порядком, пенсійні виплати за минулий період, у т.ч. нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Тому питання, чи будуть здійснені такі виплати вже наступного року, поки залишається відкритим.

Крім цього, торкаючись питання реалізації права на соціальний захист ВПО, слід також звернути увагу на те, що особливий наголос зроблено на вдосконаленні або спрощенні різноманітних механізмів та процедур, у тому числі механізму отримання щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, зокрема на оплату житлово-комунальних послуг. Однак зі Стратегії не випливає чи будуть змінені підходи до виплати адресної допомоги або чи буде змінений розмір відповідних виплат. На жаль, ці питання поки не знайшли свого вирішення у документі. 

Стратегія також приділяє увагу такому важливому питанню, як запровадження процедури віддаленої ідентифікації отримувачів пенсій та соціальних виплат. Операційний план Стратегії в ІІ кварталі 2022 р. передбачає розробку і подання до КМУ проекту постанови щодо віддаленої ідентифікації отримувачів пенсійних та соціальних виплат з метою розширення способів проходження ідентифікації за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис”.

Однак в цьому контексті слід згадати, що положеннями Постанови КМ України № 999 від 22 вересня 2021 р. ^[6] авторизацію в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” вже прирівняно до фізичної ідентифікації. Водночас, залишається не зовсім зрозумілим, чи відповідний пункт операційного плану Стратегії, яким передбачено подання до КМУ проекту постанови щодо такої віддаленої ідентифікації, передбачає те, що вже було виконано «достроково» за місяць до схвалення Стратегії, чи дійсно передбачає розробку додаткового регулювання з цього питання, що можливо міститиме більш деталізовані механізми і процедури віддаленої ідентифікації.

Окрім зазначеного, у тексті Стратегії відсутні завдання чи операційні заходи щодо відв’язки пенсійних виплат ВПО від довідки ВПО, яку вони змушені постійно пред’являти. Така необхідність фактично зумовлює нерівність та дискримінацію пенсіонерів-ВПО за місцем проживання. Це питання неодноразово ставилося правозахисними організаціями, однак досі залишається невирішеним.

Одним із беззаперечних позитивів Стратегії є те, що держава ставить перед собою завдання забезпечити умови для соціальної інтеграції дітей, які постраждали від збройного конфлікту, що в ідеалі має являти собою створення відповідних програм інтеграції, надання пільг, різноманітної допомоги, зокрема, медичної та психологічної, таким дітям тощо. Разом з тим перелік ключових показників результативності досягнення завдань щодо соціального захисту в тому числі дітей, які постраждали від конфлікту, не містить жодного відповідного показника.

Лише в операційному плані для досягнення цієї стратегічної цілі вказано про необхідність внесення змін до Постанови КМУ від 5 квітня 2017 року № 268 “Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів” з метою вдосконалення механізму отримання статусу дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (ІІ квартал 2022 року), а також про розробку законопроекту щодо соціальної підтримки таких дітей. Щодо останнього, то такий законопроект заплановано розробити і подати аж у IV-му кварталі 2023 року, тобто майже через два роки з моменту ухвалення документу і майже наприкінці строку його дії.

Медичне забезпечення ВПО.

Перш за все, варто відзначити, що, для опису проблеми у сфері доступу до медичних послуг у 5- та 20-кілометровій зонах від лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, були використані дані, якими оперують організації, що працюють у вказаних областях, а не офіційні дані, зібрані уповноваженими на те органами у визначений період часу. Більше того, використані дані стосуються власне домогосподарств, а не ВПО. Таким чином, можна припустити, що стратегічна ціль щодо медичного забезпечення ВПО ґрунтується на загальному розумінні проблем у сфері доступу до медичних послуг і, тому має спрямування на покращення медичного забезпечення як такого без врахування особливостей потреб ВПО.

Підтвердженням цього висновку є перелік основних завдань для розв'язання цієї проблеми, ключових показників результативності та вказані в операційному плані заходи. Наприклад, у пункті 13 зазначено, що одним із завдань є забезпечення доступу ВПО до якісної медицини шляхом виконання програми медичних гарантій. Однак у документі не йдеться про розроблення такої програми із урахуванням саме потреб ВПО. Натомість, як зрозуміло зі змісту пункту 13 операційного плану, йдеться про належне розроблення та виконання таких програм загалом.

Далі, до ключових показників результативності належить розширення мережі аптечних закладів, які беруть участь в програмі “Доступні ліки” в Донецькій та Луганській областях. В операційному плані вказано, що реалізація цього показника має відбуватися зокрема шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ), Національної служби здоров'я України (далі - НСЗУ), Донецької та Луганської облдержадміністрацій інформаційних матеріалів для аптечних закладів про можливості, умови та переваги приєднання до програми “Доступні ліки” (підпункт 1 пункту 14 операційного плану).

Дійсно, необхідність розширення мережі аптечних закладів, які беруть участь у такій програмі в указаних областях не викликає сумнівів. Разом з тим, таке розширення є неможливим, коли відсутня достатня кількість аптек, особливо поблизу лінії розмежування. Тому, видається, що до ключових показників варто було б, у першу чергу, віднести загалом розширення мережі аптечних закладів у вказаних областях, в яких відсутність аптек є однією з наріжних медичних проблем.

Також одним із ключових показників результативності є запровадження планів розвитку госпітальних округів у Донецькій та Луганській областях для забезпечення спроможності мережі закладів охорони здоров'я. Знову ж таки, такий показник спрямований на медичне забезпечення як таке, а не на покращений доступ до медичних послуг саме ВПО. До того ж, як і з аптеками, видається за необхідне, перш за все, забезпечити хоча б спроможність мереж надання первинної медичної допомоги у Донецькій та Луганській областях.

Нарешті, до ключових показників результативності віднесено також забезпечення розроблення та впровадження програм місцевих стимулів для залучення кадрів у заклади охорони здоров’я Донецької та Луганської областей (підпункт 2 пункту 14 операційного плану). Нагальність розробки таких програм не викликає сумнівів, однак наразі їх створення покладено на органи місцевого самоврядування, хоча МОЗ вказаний як один із відповідальних органів за виконання цього пункту операційного плану.

Тому постає питання хто насправді буде відповідальним за розробку програм місцевих стимулів. Також варто зазначити, що територіальні громади у вказаних областях, особливо вздовж лінії розмежування, найбільше постраждали від збройної агресії Російської Федерації та позбавлені можливості акумулювати необхідні кошти на такі програми. Саме тому проблема нестачі лікарів не втрачає своєї актуальності протягом років та потребує саме державної допомоги.

Підсумовуючи викладене щодо цієї стратегічної цілі, вбачається необхідність у більшій деталізації завдань для розв'язання проблеми медичного забезпечення ВПО і ключових показників результативності. Насамперед, потрібно ґрунтовно вивчити потреби та проблеми у сфері медичного забезпечення саме ВПО, зокрема зібравши релевантні дані. І, відповідно, вже на підставі таких даних визначати завдання для розглядуваної стратегічної цілі, які б вирішували відповідний запит саме ВПО. Також особливості функціонування органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в Донецькій і Луганській областях, особливо вздовж лінії розмежування, в умовах збройної агресії Російської Федерації мають бути взяті до уваги під час реалізації такої цілі. Нарешті, видається, що належне медичне забезпечення ВПО наразі неможливе без врахування викликів, пов'язаних із гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2.

Доступ до документів.

Слід відзначити, що така деталізація із спрямуванням саме на проблеми ВПО спостерігається в п'ятій стратегічній цілі, яка стосується доступу до документів. Уряд  врахував важливість запровадження саме адміністративної процедури державної реєстрації фактів народження та смерті, які відбулися на тимчасово окупованих територіях (далі - ТОТ); звільнення від сплати судового збору ВПО у разі необхідності все таки звернутися до суду для встановлення вказаних фактів; внесення до переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу ВПО, які не мають документів, що посвідчують особу у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України; надання права внесення інформації щодо реєстрації місця проживання внутрішньо переміщених осіб на ТОТ до паспорта громадянина України.

Також було визнано можливість використання даних про особу в Єдиній інформаційній базі даних про ВПО для оформлення довідки ВПО після зміни місця проживання такої особи. Означені проблеми дійсно потребують нагального розв'язання і, у разі належного вирішення вказаних завдань із запровадженням дієвих правових механізмів, можуть стати ефективним кроком на шляху до інтеграції ВПО.

Створення умов для інтеграції ВПО в приймаючих територіальних громадах.

Остання стратегічна ціль присвячена питанню саме інтеграції переселенців. Як зазначено в документі, в територіальних громадах відсутній інструмент для моніторингу кількості ВПО та їх потреб. Разом з тим, зі змісту пункту 17 операційного плану виглядає, що відповідний інструмент належатиме до відання органів виконавчої влади. Однак, з огляду на необхідність інтеграції ВПО саме до територіальних громад, важливим є, по-перше, поєднання зусиль як органів місцевого самоврядування, так і виконавчої влади. По-друге, слід забезпечити можливість реєстрації ВПО в реєстрах відповідних приймаючих територіальних громад, гарантувавши їм також право на збереження зв'язку з покинутим місцем проживання.

До завдань цієї стратегічної цілі належать:

• розроблення та запровадження системи регулярної оцінки потреб ВПО, механізму переадресації осіб з одних установ і організацій до інших та своєчасного реагування на потреби ВПО;
• запровадження механізму вимірювання рівня інтеграції ВПО і механізму щорічного моніторингу та оцінки стану інтеграції ВПО в приймаючі територіальні громади;
• посилення міжрегіональної співпраці, реалізації програм та заходів для молоді, спрямованих на сприяння соціальній згуртованості, зміцнення національної єдності та культури миру за допомогою тематичних заходів у рамках діалогу та спільних дій;
• підтримка створення консультативних механізмів з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та;
• створення в територіальних громадах публічного простору для забезпечення рівного доступу до можливостей творчого розвитку, якісного дозвілля та забезпечення культурних прав ВПО, а також для посилення соціальної згуртованості та повноцінної інтеграції ВПО.

Видається, що наразі важко передбачити ефективність реалізації, наприклад, моніторингу стану інтеграції ВПО в приймаючі територіальні громади (підпункт 2 пункту 18 операційного плану) чи створення передумов для формування майданчиків спільної дії, повноцінної інтеграції ВПО та посилення соціальної згуртованості на базі центрів культурних послуг (підпункт 1 пункту 21 операційного плану) тощо.

Разом з тим, існує механізм, який міг би бути дієвим у підвищенні такої ефективності, - залучення ВПО до вирішення вищевказаних завдань. Зі змісту операційного плану в частині, присвяченій цій стратегічній цілі, випливає, що органами відповідальними за виконання таких завдань є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування (за згодою останніх), але в жодному з пунктів у цій частині не йдеться про залучення ВПО. Отже, це питання ще потребує свого роз’яснення.

Наприкінці варто зазначити, що хоча у Стратегії вказано про забезпечення реалізації права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання як один із результатів її впровадження, однак це не належить до її стратегічних цілей. Убачається, що такий підхід є упущенням, адже саме належне забезпечення свободи пересування та вільного вибору місця проживання часто є підгрунтям для реалізації інших прав та свобод ВПО, як-от право на охорону здоров'я, освіту чи працю. Таким чином, видається що забезпечення розглядуваного права заслуговує на виокремлення як окремої стратегічної цілі із зазначенням шляхів розв'язання проблем, пов'язаних із його реалізацією.

Висновки.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що в більшості випадків Стратегія чітко ідентифікує потреби ВПО та визначає завдання і заходи, виконання яких має забезпечити задоволення таких потреб. В той же час, слід зазначити, що деякі важливі питання все ж таки не знайшли в ній свого відображення. Насамперед, це стосується захисту майнових прав ВПО, зокрема питань компенсації в разі пошкодження житла або іншого майна внаслідок збройної агресії, відновлення порушених майнових прав ВПО після деокупації тимчасово окупованих частин території України. З цієї точки зору, Стратегія потребує доопрацювання та внесення до неї відповідних змін.

Крім того, потребує додаткового вивчення питання потреб саме ВПО у сфері медичного забезпечення із прийняттям до уваги особливостей проблем органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в Донецькій і Луганській областях, зокрема вздовж лінії розмежування, в умовах збройної агресії Російської Федерації. За результатами такого дослідження мають бути внесені відповідні зміни до документу.

Звичайно, враховуючи, що як Стратегія, так і операційний план є радше дороговказом, то, відповідно, на цій стадії неможливо передбачити конкретний порядок, наприклад, запровадження адміністративної процедури державної реєстрації фактів народження та смерті, які відбулися на ТОТ, чи проведення заходів та реалізація проектів за участю молоді з числа ВПО. Разом з тим, не викликає сумнівів необхідність повсякчасного залучення ВПО до розроблення та запровадження будь-яких заходів, які покликані задовольнити їхні потреби з метою ефективної реалізації розглядуваної Стратегії.

У підсумку, схвалення Стратегії є позитивним і необхідним кроком. Документ дійсно окреслює основні напрямки-орієнтири для дій органів державної влади і місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації прав ВПО та їхніх інтересів. Стратегія містить досить детальний операційний план, який визначає заходи, необхідні для досягнення поставлених цілей, відповідальних осіб, часові межі та очікувані результати виконання. Однак низка окреслених операційним планом заходів викликає запитання. Іноді не є зрозумілим чи вони будуть достатніми для досягнення заявлених результатів. Водночас, багато в чому їх виконання, як убачається, буде дієвим та корисним для ВПО.

^[1] Розпорядження КМ України «Про схвалення Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року» № 1364-р від 28.10.2021 р.: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-shvalennya-strategiyi-integraciyi-v-a1364r

^[2] Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, затверджена Розпорядженням КМУ № 909-р від 15.11.2017 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/909-2017-%D1%80#Text

^[3] Звіт «Затяжна тимчасовість: як живуть ВПО у місцях компактного проживання», підготовлений БФ «Право на захист» у співпраці з ГО «Десяте квітня» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН): https://archive.r2p.org.ua/zatyazhna-tymchasovist-yak-zhyvut-vpo-u-mistsyah-kompaktnogo-prozhyvannya/

^[4] Проект Закону про Державний бюджет України на 2022 рік, реєстраційний № 6000 від 15.09.2021 р.: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72775

^[5] Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення  їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затверджений постановою КМ України № 1165 від 10 листопада 2021 р.: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-poryadku-viplati-pensij-shchomisyachnogo-dovichnogo-groshovogo-utrimannya-ne-viplachenih-za-period-i101121-1165

^[6] Постанова КМ України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 і від 5 листопада 2014 р. № 637» № 999 від 22.09.2021р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/999-2021-%D0%BF#n2

• Реєстрація місця проживання в Україні. Що нового?
• Доступ до медичних послуг поблизу лінії розмежування
• Соціальні послуги – кожному. Як Фонд допомагає громадам та ВЦА ставати ближчими до людей