Меню

Проблеми отримання посвідки на тимчасове проживання особами без громадянства, визнаними в порядку статті 6-1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”

14 квітня 2023

У зв’язку із такими обставинами як розпад СРСР, війна, законодавчі прогалини, дискримінація певних груп національних меншин в Україні виникла ситуація за якої певні категорії осіб втратили своє громадянство, не змогли підтвердити або набути громадянство України, та в результаті отримати можливість законно проживати в Україні, користуючись в повній мірі гарантованими законом правами. У своїй більшості такі люди десятиліттями проживали на території України без можливості змінити своє правове становище з незалежних від них причин. 

З набуттям чинності змін до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо запровадження процедури визнання особою без громадянства у значної кількості недокументованих людей, які незаконно проживають в Україні та не мають громадянства жодної держави світу нарешті з’явилась можливість отримати правовий статус особи без громадянства та законні підстави для проживання на території України. Однак, незважаючи на позитивні зміни у законодавстві, для деяких категорій осіб без громадянства виникають складнощі в оформленні посвідки на тимчасове проживання, документу, який необхідно оформити після набуття статусу особи без громадянства для того, щоб отримати законні підстави для проживання в Україні.

На цей час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 “Деякі питання визнання особою без громадянства”:

“Особа, яка отримала рішення про визнання особою без громадянства, зобов’язана протягом 10 днів звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання. Особа, яка не звернулася у визначений абзацом першим цього пункту строк за оформленням посвідки на тимчасове проживання, вважається такою, що проживає в Україні без документів на право проживання в Україні.”

Таким чином, тільки наявність рішення про визнання особою без громадянства не надає особі права на законне проживання в Україні, а лише можливість для оформлення посвідки на тимчасове проживання, документу, який підтверджує законність проживання в Україні. Відповідно лише після оформлення цієї посвідки особа має можливість реалізовувати гарантовані законом права, необхідні для повноцінного проживання в країні.

Проте, відповідні положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 “Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання”, які визначають підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання унеможливлюють виконання цього зобов’язання:

“...Іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в’їздувиявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну…”.

Так, при зверненні до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання особи особи без громадянства, визнані ДМС щодо яких діють невиконані рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань отримують відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Як приклад можна привести ситуацію, за якої особа без громадянства грузинського походження, яка довгий час проживала в Україні без необхідних документів нарешті змогла скористатись процедурою визнання особою без громадянства та подати документи на оформлення посвідки на тимчасове проживання, щоб легалізувати своє проживання в Україні. Однак, у видачі посвідки йому було відмовлено на підставі невиконаного рішення про примусове повернення, яке існувало ще до можливості особи звернутись за визнанням особою без громадянства. Тобто, навіть проживаючи в Україні довгий час, маючи налагоджені соціальні та сімейні зв’язки і дотримавшись всіх вимог процедури визнання особою без громадянства, деякі категорії осіб так і не можуть отримати законні підстави для проживання в Україні.

Таким чином, виникає ситуація за якої держава спочатку погоджується із незаконністю перебування особи на території Україні та наявністю адміністративних правопорушень для того, оскільки законом не передбачено відмови у визнанні особою без громадянства у зв’язку із наявністю рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань, а потім відмовляє в оформленні необхідних для законного проживання  документів на підставі положення підзаконного акта та фактично не дає можливості завершити процедуру легалізації в державі.

Реалізація гарантованого законом права на визнання особою громадянства та оформлення посвідки на тимчасове проживання для підтвердження законності підстав проживання на території України унеможливлюється наявністю відповідних положень Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2022 № 322, який стосується не лише визнаних Україною осіб без громадянства, а й іноземців та інших осіб без громадянства, а тому не враховує особливості цієї категорії осіб.

В результаті визнані Україною особи без громадянства щодо яких діють зазначені невиконані рішення суду або уповноважених органів не можуть легалізувати своє проживання в Україні та залишаються в ситуації правової невизначеності. Також, у зв’язку із відсутністю у таких осіб можливості оформити необхідні документи складним є і виконання зазначених рішень.

Варто зауважити, що відповідно до зобов’язань України, покладених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практики Європейського суду з прав людини держава повинна не залишати осіб, які проживають на її території у стані правової невизначеності, зокрема з питань резидентства та надання офіційного статусу. Законодавство повинно бути достатньо передбачуваним, аби особи були спроможні діяти згідно із законом, та мали можливість скористатись гарантованим законом правами. При наданні можливості особі

виправити своє нелегальне становище у державі Європейський суд з прав людини звертає особливу увагу на наявність соціальних зв’язків та довготривалого проживання в країні з налагодженим життям.

Зокрема, у справі Hoti проти Хорватії державні органи порушили право особи без громадянства на приватне життя, оскільки протягом кількох років не могли врегулювати його статус резидента і залишали його в умовах відсутності правової визначеності. У своєму рішенні у цій справі Європейський суд встановив порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки  держава не виконала своє позитивне зобов'язання забезпечити ефективну і доступну процедуру або сукупність процедур, котрі дозволили б заявнику вирішити питання щодо його перебування і статусу у Хорватії, належно враховуючи інтереси його приватного життя. 

Таким чином, вищезазначені норми Порядку оформлення не враховують нововведення Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо можливості надання особам правового статусу особи без громадянства, та як наслідок легалізації перебування в Україні, та перешкоджають особам без громадянства щодо яких прийнято рішення про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань скористатись гарантованими правами цього Закону, незважаючи на порушення строків перебування в Україні.