Меню

Проблеми із документуванням кількості жертв російської збройної агресії в Україні

7 червня 2022

В цій публікації хочеться звернути увагу наших читачів та взагалі усього суспільства на проблеми із документуванням кількості жертв російської збройної агресії, причини невідповідності офіційних цифр таких жертв реальним обставинам та можливі способи захисту прав та інтересів родичів загиблих.

Так, у багатьох інтернет-ЗМІ було розповсюджено інтерв’ю міського голови міста Маріуполя Вадима Бойченка, який зазначив про те, що:

«Російська армія вбила більше двадцяти тисяч місцевого населення. Дуже важливе порівняння: фашистські війська за два роки окупації Маріуполя в 1941-1943 роках вбили десять тисяч місцевого населення. Це за два роки. Зараз за два місяці маємо понад двадцять тисяч убитого населення».

Разом з тим, відповідно до звіту Управління Верховного комісара ООН з прав людини від 12 травня 2022 року:

«З 4:00 ранку 24 лютого 2022 року, коли почався збройний напад російської федерації на Україну, до опівночі (за місцевим часом) 11 травня 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) зафіксувало 7326 жертв серед цивільного населення країни: 3541 загиблих та 3785 поранених. Загалом загинула 3541 особа, серед яких 1300 чоловіків, 844 жінки, 77 дівчаток і 93 хлопчики, а також 69 дітей та 1158 дорослих, стать яких поки що невідома».

ООН звертає увагу на те, що більшість людей загинуло від вибухової зброї із широкою зоною поразки — важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню, ракет та авіаударів.

Як зазначає голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матільда Богнер, реальна кількість жертв на тисячі перевищує офіційні дані.

За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, станом на ранок 28 травня 2022 року більше ніж 682 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, з яких 242 дитини загинуло.

Причина такої суттєвої різниці у цих жахливих цифрах жертв злодійської агресії росії полягає у неможливості повідомлення державними органами влади кількості жертв поза механізмами офіційного визнання і підтвердження державою фактів смерті фізичних осіб.

На сьогодні, для того щоб держава в особі своїх компетентних органів визнала факт смерті конкретної фізичної особи зацікавленій особі, тобто родичам загиблої людини, потрібно надати до органів державної реєстрації актів цивільного стану один з наступних документів:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Але, як напевно усі розуміють, в умовах реальних бойових дій, які точаться в населеному пункті, в умовах оточення чи окупації населених міст та кризи роботи медичних установ, отримати такі документи взагалі не представляється можливим.

В середовищі правозахисників відбулися та і зараз відбуваються довгі дискусійні спори щодо того, як допомогти родичам загиблих отримати свідоцтва про смерть, як повинні реагувати органи виконавчої влади та органи правосуддя на такі виклики, з якими стикнулося наше суспільство і до якого не було готове.

Є думки про те, що потрібно доповнювати зазначений вище перелік документів, на підставі яких компетентні органи влади зможуть зареєструвати смерть конкретної фізичної особи та видати зацікавленим особам свідоцтво про смерть чи змінити процедуру та строки оголошення особи померлою чи визнання безвісно відсутньою.

Є думки, що потрібно почекати закінчення бойових дій і потім вирішувати такі питання, звертаючись або до органів державної влади з наявними доказами смерті особи чи до судів із заявами щодо оголошення особи померлою чи визнання безвісно відсутньою.

По фіксації смертей фізичних осіб навіть була публікація Верховного суду із формою відповідного акту настання смерті чи поховання.

Ми прийшли до спільної думки щодо захисту населення в таких питаннях через звернення до органів правосуддя із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, про встановлення факту смерті особи в певний час та таким чином спробувати допомогти судам сформувати нову судову практику. Звичайно, на нашу думку, ініціювати такі судові спори можна лише за умови, коли маються певні беззаперечні докази настання смерті особи.

В даний час, судова практика у справах щодо встановлення факту смерті осіб після 24.02.2022 р., які супроводжували адвокати БФ «Право на захист», наступна:

В справі № 199/1675/22 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2022 р. було відмовлено у задоволені заяви про встановлення факту смерті малолітньої особи на території м. Маріуполь. Вмотивовуючи висновок про необхідність відмови в задоволені заяви нашого бенефіціара про встановлення смерті, суд зазначим, що ця заява подана передчасно.

В справі 199/1676/22 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2022 року також було відмовлено у задоволені аналогічної заяви нашого бенефіціара. Суд обґрунтував відмову у встановленні факту смерті на території м. Маріуполь, тим, що Верховною Радою України на момент розгляду справи не визначено м. Маріуполь тимчасово окупованою територією України, а також відсутністю доказів, що свідчать про смерть особи. На думку суду робити висновки щодо встановлення цього факту на підставі показань свідків не є припустим, бо вони не є достатніми доказами.

Застосовувати положення цивільного процесуального закону, які дозволяли в спрощений порядок розглядати справи щодо встановлення фактів смерті на тимчасово окупованих територіях не вбачається можливим через те, що Верховною Радою України території, на яких настала смерть родичів заявників не визначені як тимчасово окуповані.

11 травня 2022 року по справі № 206/1260/22 щодо встановлення факту смерті 21 березня 2022 р. в м. Маріуполь чоловіка нашого бенефіціара, Самарський районний суд м. Дніпропетровська, на підставі пояснень Заявниці, акту про поховання, витягу з кримінального провадження та загальновідомих обставин, пов’язаних із початком нової фази агресії росії проти України, заяву задовольнив.

16.05.2022 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 203/1416/22 заява щодо встановлення факту смерті батьків заявниці, які загинули в районі воєнних (бойових) дій в м. Маріуполь, також була задоволена. Факт смерті був встановлений на підставі листів сусідів та знайомих про поховання тіл загиблих, фотокарток з місця поховання.

Таким чином, ми бачимо, що звернення до суду із заявою щодо встановлення факту смерті є робочим способом захисту хоча думки щодо правильності вибору такого способу захисту різняться і в середовищі суддів.