Меню

Карантин і домашнє насильство. Який між ними зв'язок?

16 листопада 2020

Зростання кількості зафіксованих випадків ґендерно-обумовленого та домашнього насильства на тлі карантинних обмежень стало досить поширеним феноменом. Організації громадянського суспільства в усьому світу неодноразово підкреслювали особливу уразливість жінок, замкнених вдома. Команда БФ «Право на захист» вирішила з’ясувати, чи спостерігаються подібні тенденції на території вздовж лінії розмежування.

Дослідження було проведено в Бахмутському, Волноваському, Ясинуватському районах та Торецькій ВЦА Донецької області та Попаснянському районі – Луганської. Під час моніторингу була отримана інформація від п’яти поліцейських установ, шести центрів соціальних послуг (Далі – ЦСП або центр) та п’яти мобільних бригад соціальної та психологічної підтримки (Далі – МБСПП або бригада). Крім того, була проаналізована статистика, отримана через запити на публічну інформацію. Первинною в описі діяльності інформантів була їхня власна інтерпретація, яка, за потреби, розширювалася чи уточнювалася нормативними документами.

ДИНАМІКА

Звісно, статистичні дані можуть не відображати реальної ситуації, оскільки далеко не всі випадки стають відомими. До того ж, на динаміку може впливати масштабна інформаційна кампанія, яку нещодавно було проведено в регіоні. Тим не менш, дані можуть вказувати на певні тенденції, особливо щодо правозастосування. Наявна звітність в Україні здебільшого стосується саме домашнього насильства, тож далі ми використовуватимемо саме цей термін.

За даними Управління сім’ї, молоді та масових заходів у Донецькій області, кількість скарг за перші дев’ять місяців 2020 року вже встигла значно перевищити показники за увесь 2019 рік. Схожа ситуація, за підрахунками Департаменту соціального захисту, спостерігалася й у Луганській області. Прикметно, що частка звернень від жінок на Луганщині нижча (78–82 % проти 91–92 % у сусідньому регіоні), тоді як чоловіки скаржаться частіше (16–21 % проти 7–9 %).

ІНФОРМАНТИ

В областях налагоджена досить розгалужена інституційна система з протидії та запобігання домашньому та ґендерно-обумовленому насильству: від спеціалістів із політики на рівні місцевих громад до регіональних координуючих органів. Ми зупинилися лише на декількох із них. Найважливішим джерелом стала Національна поліція України, яка отримує переважну кількість скарг та має в розпорядженні низку інструментів для інтервенції, серед  них:

а) складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 173–2 КУпАП із санкцією у вигляді штрафу, громадських робіт чи адміністративного арешту;

б) винесення термінових заборонних приписів на 10 днів (довше обмеження — уже в через суд);

в) взяття кривдників на профілактичний облік;

г) відкриття карної справи (наприклад, після триразового порушення заборонного припису).

Порівняльна статистика (див. Таблицю 1) не тільки ілюструє загальний тренд на зростання, але й унаочнює особливості практики поліцейських установ. Зокрем, привертає увагу Торецьке відділення з екстраординарним приростом за всіма індикаторами. Також можна спостерігати, що на Донеччині поліцейські все більш призвичаюються до складання заборонних приписів, подекуди й із 23-кратним приростом, водночас, на Луганщині і далі ігнорують цей інструмент.

Щодо центрів соціальних послуг, то вони формулюють свою діяльність як таку, що включає превенцію (у т.ч. рецидивів), інформаційно-роз’яснювальну роботу, надання психологічних, первинних юридичних та соціальних консультацій, а також соціальний супровід родин, що опинилися в складних життєвих обставинах. Мобільні ж бригади соціальної та психологічної підтримки, у додаток до вищепереліченого, здійснюють планові візити та термінові інтервенції у випадку загрози життю чи здоров’ю потерпілих. Бригади, що обслуговують території Торецької ВЦА, Бахмутського та Волноваського районів функціонують за підтримки міжнародних донорів, дві інші — афілійовані з центрами соціальних послуг. Хоча кількість звернень до центрів і бригад менша ніж до поліції, ці організації все ж можуть розширити розуміння проблеми своєю перспективою на неї.

Постраждалі від домашнього насильства можуть також звернутися до центрів вторинної правової допомоги, які, втім, схоже не користуються популярністю, центрів денного перебування та шелтерів (Слов’янськ, Дружківка, Рубіжне, Маріуполь тощо), яких дуже не вистачає, та кабінетів невідкладної анонімної медичної допомоги, які зазвичай розгортаються на базі гінекологічних відділень лікарень.

ПОЛЬОВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Загальна ситуація

За словами респондентів, найпоширенішим типом насильства, з яким вони стикаються, є психологічне (приниження, цькування, переслідування, шантаж та маніпуляції). Фізичне насильство також було згадане, але майже жодного разу першим. Як пояснив один з опитуваних, люди не схильні повідомляти про такі випадки, або ж відзивають заяви пізніше. Подекуди ще й посилалися на насильство економічного характеру, пояснюючі його як приховування заробітків чи одноосібні фінансові рішення.

Серед основних чинників домашнього насильства інформанти називали високій рівень безробіття та зловживання алкоголем. Карантинні обмеження додали до того ще й загострення конфліктів через постійне перебування в замкнутому просторі. Крім того, під час пандемії жертви частіше були вимушені і далі співмешкати з кривдниками. Іншим чинником зловживань вважається низька обізнаність про свої права та механізми захисту. У Торецькій ВЦА також вказали на поширеність насильства в сім’ях із ветеранами АТО/ООС, які страждають на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Інституціональна взаємодія

Зазвичай, центри соціальних послуг та мобільні бригади повідомляють поліцію про виявлені випадки домашнього насильства, якщо (1) постраждала особа неповнолітня або недієздатна, якщо (2) насильство має ознаки кримінального характеру, або (3) за згодою потерпілої особи. Наприклад, мобільна бригада в Попасній повідомляє про всі випадки фізичного насильства. Поліція також може залучати до справи мобільні бригади та центри, якщо в цьому є потреба.

Реагування

Мобільні бригади здійснюють виїзди у випадку загрози життю або здоров’ю, час реагування варіюється від 20 хвилин у Бахмуті та Бахмутському районі до 3 годин – у Попаснянському. Під час моніторингу лише бригади в містах Бахмут та Волноваха продовжували виїздити на звернення.

За словами поліцейських, вони реагують швидше: протягом 15 хвилин у місті й до 45 хвилин –  у сільській місцевості. На звернення зазвичай виїжджають підрозділи патрульної поліції, представники оперативно-слідчого відділу чи дільничні.

Особливості правозастосування в діяльності поліції

Кількість повідомлень, очікувано, не збігається з кількістю складених протоколів. Це пояснюють відмовами потерпілих писати заяви. Серед деяких поліцейських побутує думка, що правові санкції не є ефективним методом розв’язання проблеми, тож вони фокусуються на залагодженні конфлікту через бесіди зі сторонами. Також тупиковим варіантом їм здається штрафування порушників, які через нестачу коштів не можуть заплатити, отже, скоюють ще одне правопорушення. Піднімалося питання неврегульованості місця перебування кривдника під час дії заборонного припису, що в деяких випадках може викликати сумніви в доцільності його складання. В Авдіївці ж зазначили: той факт, що кривдникові нема куди йти цілком може зіграти на його користь, бо потерпілі більш схильні його пробачити та дозволити повернутися. Поліцейські Волноваського відділу жаліються на протидію прокуратури, яка вимагає від них проведення експертизи в кримінальних провадженнях, тоді як найближчий центр розташований в Слов’янську.

Вплив карантину

Центри соціальних послуг зафіксували стрибок у кількості звернень та наданих послуг: більше консультацій у Бахмуті, підвищена увага до соціального супроводу в Бахмутському районі, фокус на програмах з інформування та превенції в тому ж Бахмуті та Ясинуватському районі. Здебільшого центри переключилися на консультування телефоном або онлайн. Хоча Торецький центр зупинив прийом, але здійснює візити, а у Волновасі консультації проводять просто неба.

Схожим чином карантин вплинув і на функціонування мобільних бригад: більшість із них працює  онлайн або телефоном. Водночас не всі випадки насильства вдається встановити, бо (1) деякі люди надають перевагу «живому» спілкуванню, (2) тимчасово призупинені моніторингові візити.

Поліцейські не вказували на суттєві зміни у своїй роботі, за винятком більшої уваги до превенційних заходів в Авдіївці та збільшення кількості звернень і складених термінових приписів у Бахмутському відділі.

Заявлені перешкоди в діяльності з протидії та запобігання насильству

1. Відсутність кризового центру для жінок (шелтеру) у Бахмуті та Авдіївці.
2. Відсутність центру матері та дитини в Торецьку.
3. Нестача кадрів: психолога (Торецький ЦСП), юриста (Бахмутська районна бригада), поліцейських у Волноваському відділі та Торецькому відділені.
4. Відсутність або нестача транспортних засобів та палива (Торецький, Волноваській, Попаснянській ЦСП; Бахмутська района бригада; Волноваський відділ НПУ).
5. Відсутність засобів самозахисту в мобільних бригад у випадках зіткнення з агресивними чи інтоксикованими кривдниками.
6. Низька обізнаність поліції щодо використання заборонних приписів.
7. Відсутність дієвих засобів та інструментів роботи зі злісними кривдниками в центрів та бригад.
8. Відсутність транспортного сполучення між Авдіївкою та судом у Селидовому.

Цей матеріал став можливим завдяки значній підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Відповідальність за зміст лежить на «Право на захист» і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Нам важливо отримати відгук про цей матеріал, особливо від представників влади і НДО. Будь ласка, заповніть коротку форму за посиланням. Це займе менше хвилини вашого часу. Дякуємо!