На жаль, за вашим запитом нічого не знайдено, ви можете пошукати інше ключове слово, або звернутись до нас із вашим запитанням через форму зворотнього зв’язку
13 травня 2026
У квітні 2026 року переміщення населення в Україні залишалося стабільним, але нерівномірним за інтенсивністю. Основний потік ВПО формувався за рахунок самоевакуації з прифронтових і тимчасово окупованих територій, тоді як організовані евакуації та прибуття евакуаційними потягами відбувалися менш системно. Водночас фіксували випадки вторинного переміщення.
У західних областях (Волинська, Львівська, Тернопільська) зберігався сталий приплив ВПО. Переважно прибували сім’ї з дітьми, люди старшого віку й особи з інвалідністю. У Ковельській громаді новоприбулі активно зверталися за психологічною підтримкою, тоді як у низці громад Волині спостерігалося повторне переміщення через погіршення безпекової ситуації.
У Львівській області прибуття мали хвилеподібний характер (зокрема в Шептицькій громаді). Водночас були випадки, коли чоловіки з промислових підприємств Синельниківського району Дніпропетровської області утримувалися від евакуації через ризик втрати відстрочки від мобілізації. У Тернопільській області посилилася тенденція прибуття людей старшого віку й маломобільних осіб.
В Івано-Франківській, Чернівецькій та Хмельницькій областях переміщення залишалося обмеженим, проте серед прибулих переважали люди з вразливих категорій населення. В Івано-Франківській області в першій половині квітня зареєстрували 369 ВПО, переважно з прифронтових регіонів.
З початку 2026 року 55 осіб, зокрема 17 дітей, прибули до області евакуаційними поїздами із Запорізької, Донецької та Дніпропетровської областей. У Чернівецькій області наприкінці квітня евакуйовано 15 осіб, яких розмістили в МТП і приймаючих громадах. У Хмельницькій області переміщення здебільшого мало характер невеликих сімейних переїздів, часто з метою возз’єднання з родиною.
У центральних і північних регіонах (Вінницька, Черкаська, Житомирська, Київська області) переміщення були переважно самостійними і мали помірну й нерівномірну динаміку. У Вінницькій області тривала евакуація людей старшого віку до стаціонарних закладів догляду, тоді як у Черкаській області переважали індивідуальні переїзди до родичів. У Житомирській області зафіксували прибуття евакуйованих із Донецької області, яких розміщували в спеціалізованих закладах для людей старшого віку, зокрема в Березівській громаді й місті Бердичів. У Київській області найбільший приплив фіксували в Борисполі (до 40 осіб на тиждень).
У прифронтових регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області) переміщення залишалося інтенсивним і нерівномірним і безпосередньо залежало від безпекової ситуації.
У Запорізькій області переміщення переважно мало внутрішньообласний характер і відбувалося, зокрема, з громад підвищеного ризику (Новоолександрівська, Новомиколаївська). У Новомиколаївській громаді чисельність населення скоротилася майже вдвічі (з 12 тис. у листопаді до 6 тис. у квітні). Частина переміщень залишалася «невидимою» — люди виїжджали без оформлення довідки ВПО. Водночас створення гуманітарного хабу в Запоріжжі покращило доступ до допомоги для евакуйованих з Новоолександрівської громади.
У Дніпропетровській області динаміка залишалася стабільною, з поєднанням внутрішньообласних переміщень і прибуттів із сусідніх регіонів. Найбільш інтенсивні потоки фіксували в Покровській громаді Нікопольського району (понад 200 нових ВПО) і в низці інших громад області. У Миколаївській громаді (Синельниківський район) тривала обов’язкова евакуація дітей із восьми населених пунктів — станом на кінець квітня дітей там не залишалося. Загалом громаду залишили щонайменше 779 осіб (станом на 1 березня).
Транзитні центри продовжували відігравати ключову роль у прийманні евакуйованих, хоча загальна кількість прибулих зменшилася. У Запоріжжі протягом квітня зафіксували понад 620 осіб, у Павлограді — понад 1 620, у Волоському — понад 400. Переважали люди старшого віку, особи з інвалідністю та сім’ї з дітьми. Зниження навантаження порівняно з березнем свідчить як про зміну інтенсивності переміщень, так і про зростання частки самостійних виїздів поза офіційними маршрутами.
У Донецькій області бойові дії продовжували спричиняти відтік населення та обмежувати доступ до допомоги. У Біленці (Краматорська громада) чисельність населення скоротилася з близько 6 000 до 5 000 осіб. У Лиманській громаді з кінця березня до середини квітня виїхало орієнтовно 130 осіб. Окремі населені пункти залишалися частково заселеними попри заклики до евакуації (зокрема Васильківська Пустоша). З 8 квітня Миколаївська громада (Краматорський район) належить до територій активних бойових дій.
Формат евакуації частково змінився через відкриття додаткових пунктів. У Краматорську в транзитному центрі потік зменшився до близько 480 осіб, водночас новий пункт прийняв ще близько 150 осіб. У Слов’янську через новий евакуаційний пункт за місяць пройшло орієнтовно 650 осіб. Основні потоки надходили з Краматорської, Дружківської, Лиманської, Слов’янської та Миколаївської громад.
У Харківській області зберігалася змішана динаміка: тривали евакуації, прибуття ВПО й повернення. У низці громад фіксували повернення напередодні польових робіт. Водночас із прикордонних територій Вовчанської громади тривав відтік населення через обстріли. До Ізюма щомісяця прибуває близько 30–70 осіб з метою тимчасового перебування. В окремих населених пунктах допомога залишалася важкодоступною: в Куніївській громаді жителі сіл Попасне й Розсохувате долали до 15 км, щоб отримати допомогу.
Транзитні центри області залишалися перевантаженими: в Харкові протягом квітня зареєстровано орієнтовно 2 000 осіб (із піком у першій половині місяця), в Лозовій — орієнтовно 4 600 осіб (понад 200 щодня). Частина евакуйованих після отримання допомоги поверталася до зон підвищеного ризику.
У Сумській області переміщення залишалося прив’язаним до ситуації в прикордонних громадах, де тривали повторні евакуації. Активність у транзитному центрі в м. Суми залишалася низькою (до трьох осіб на день). Водночас у Шостці новий центр, який функціонує з 1 квітня, прийняв понад 400 осіб, з яких 299 пройшли первинну реєстрацію.
У квітні 2026 року доступ до соціальних послуг і виплат загалом залишався функціональним, однак обмеженим. Основними бар’єрами були:
Водночас у низці громад впроваджували ефективні практики:
У західних областях ключовими обмеженнями залишалися відстань і перевантаження ПФУ. У Волинській області жителі окремих громад були змушені долати до 60 км для отримання послуги, тоді як обмежене транспортне сполучення додатково ускладнювало доступ (зокрема в Ратнівській громаді). Водночас у Смидинській громаді впровадження моделі «єдиного вікна» в ЦНАП частково зменшило ці бар’єри.
У Львівській області цифровізація без належної підтримки обмежувала доступ ВПО старшого віку до послуг, а «петля» перенаправлень між ПФУ й органами соцзахисту затримувала оформлення виплат. Серед позитивних практик — підвищення енергетичної стійкості домогосподарств у Новояричівській громаді: 21 домогосподарство забезпечили EcoFlow.
Додатково системні проблеми проявлялися в реалізації виплат за Постановою №390: у Рівненській області й м. Львів фіксували суперечливі вимоги до документів, що спричиняло затримки. У Рівному також виявили правову прогалину для дітей, які досягли 14 років після 2022 року — через брак зареєстрованого місця проживання діти були повинні звертатися до військових адміністрацій, часто розташованих поблизу зон бойових дій.
В Івано-Франківській, Чернівецькій та Рівненській областях проблеми посилювалися кадровими й процедурними бар’єрами. Зокрема, брак реєстраторів (Яблунівська громада) змушував жителів звертатися до інших міст навіть для базових послуг, а слабка координація з ПФУ ускладнювала відстеження заяв (Чудейська громада). Водночас деякі громади впроваджували позитивні рішення:
Зокрема, в Рогатинській громаді затвердили програму підтримки ВПО й евакуйованих осіб на 2026–2028 роки з бюджетом 1,5 млн грн.
У Кіровоградській області фіксували локальні ініціативи з покращення доступу, зокрема:
У прифронтових регіонах доступ до послуг залишався найбільш обмеженим. У Донецькій області (Миколаʼвська громада) перенесення послуг до Словʼянська змушувало мешканців долати небезпечні маршрути, тоді як банківської й поштової інфраструктури фактично не було. У Дніпропетровській області система ПФУ залишалася перевантаженою: в Вербківській громаді під час виїзних прийомів ПФУ обслуговували лише третину заявників, а в Кривому Розі щоденне навантаження сягало до 250 звернень. У Запорізькій області зберігалося високе навантаження на ПФУ (до 140–150 звернень на день), тоді як виїзні послуги в більшості громад були призупинені через безпекову ситуацію.
У північних і центральних регіонах основними бар’єрами залишалися транспорт і доступ до фінансових послуг. У Чернігівській області жителі віддалених сіл були змушені долати 20–35 км до банківських установ, інколи через небезпечні території. Водночас позитивною практикою стало відкриття відділення амбулаторної реабілітації в Бобровиці, що розширило доступ до послуг для осіб з інвалідністю та ветеранів.
У Житомирській області поєднувалися кроки до розширення доступу й управлінські виклики: у Березівці запланували відкриття нової амбулаторії, що має покращити доступ до первинної медичної допомоги, водночас у Бердичеві протести соціальних працівників через оплату праці можуть впливати на стабільність надання послуг.
У Сумській області доступ до медичних послуг у сільській місцевості залишався обмеженим через нестачу транспорту й аптек (зокрема в Попівській громаді). У Київській області й м. Київ ключовим викликом залишалося перевантаження ПФУ, що призводило до черг, повторних звернень, затримок у виплатах і суперечливій інформації щодо подання документів, водночас у Богуславі запровадження «соціального таксі» покращило доступ для маломобільних осіб.
У Вінницькій області доступ до послуг супроводжували як позитивні практики, так і обмеження: у м. Вінниця ЦНАП налагодив приймання заяв на нові виплати для дітей-ВПО, тоді як у Ямпільській громаді брак «соціального таксі» обмежувала доступ маломобільних осіб до послуг.
У Полтавській області в Миргородській громаді з 21 квітня ЦНАП розпочав реєстрацію актів цивільного стану й розширив доступ до базових послуг. Водночас у Козельщинській громаді після передання функцій до ПФУ фіксували технічні збої та відхилення заяв без пояснень. У віддалених громадах, зокрема Сенчанській, окремі виплати затримувалися ще з 2025 року, брак банків і ПФУ змушував жителів звертатися до установ Лохвицької громади й витрачати кошти на транспорт. Позитивною практикою стала виїзна робота мультидисциплінарної команди в Лохвицькій громаді.
У Харківській області доступ до соціальних послуг залишався обмеженим через транспортні бар’єри й кадровий дефіцит. У Гусарському старостаті (Барвінківська громада) ідентифікація ВПО й більшість пенсійних питань вимагали особистого звернення до ПФУ, що призводило до черг. У Слобожанській громаді доступ ускладнювали відстань і нерегулярний транспорт, а нестача фахівців обмежувала надання соціальних послуг.
У квітні 2026 року доступ до житла для ВПО залишався обмеженим у більшості областей через:
Попри розширення житлового фонду за рахунок модульного житла й реконструкцій, реалізація проєктів уповільнювалася через технічні й адміністративні перешкоди.
У Волинській області зафіксували випадок «стимульованого переміщення»: в Оваднівській громаді шість багатодітних сімей ВПО погодилися на переїзд для збереження функціонування школи, однак вони проживають у житлі без базових комунальних послуг і умов (водопостачання, газу, санітарії), що свідчить про вимушені компроміси щодо якості житла.
В Івано-Франківській області тривав розвиток житлового фонду (заплановано орієнтовно 31 млн грн), однак частина об’єктів залишалася незавершеною: у Рожнівській громаді продовжували ремонт гуртожитку для розміщення до 40 ВПО, тоді як у Більшівцівській громаді роботи затримували через кадрові причини, а в Коршівській — наявні місця в будинку для людей старшого віку не використовували через потребу в ремонті.
У Чернівецькій області впроваджували нові рішення (модульне містечко у Вижницькій громаді, реконструкція гуртожитку для ВПО з Маріуполя в м. Чернівці), однак окремі МТП залишалися у критичному стані (Топорівська, Кострижівська громади). У Хмельницькій області розвиток нових об’єктів стримував брак технічної спроможності громад. Водночас у Теофіпольській громаді реконструкція МТП у Котюржинцях і Турівці, що здійснюється спільно з БФ «Рокада», наближається до завершення.
У Вінницькій області спостерігали активну динаміку розширення МТП: у Погребищенській та Ямпільській громадах тривали реконструкції, зокрема в с. Цекинівка за підтримки People in Need триває реконструкція колишнього дитячого садка, очікується облаштування 10 квартир для ВПО. Водночас окремі об’єкти, як у Гайсині, потребують додаткових робіт для відповідності стандартам.
У Київській області занепад інфраструктури модульних містечок залишався системною проблемою: в Бузовій та Дмитрівці зафіксували:
● пошкодження конструкцій;
● протікання дахів;
● проникнення вологи в приміщення, зокрема поблизу електропроводки, що створює ризики для безпеки мешканців.
Паралельно громади ініціюють нові житлові рішення, зокрема створення інклюзивного модульного містечка в Миронівській громаді й соціального притулку в с. Ємчиха.
У Житомирській області впроваджують нові формати соціального житла. У Звягелі створили притулок для дівчат віком 16–23 років у складних життєвих обставинах, у якому надають місце проживання та підтримку соціальної адаптації. Також на рівні громади планується відкриття інтернатного закладу для людей старшого віку й осіб з інвалідністю.
У Кіровоградській області (Суботцівська громада) відкрили інклюзивний притулок для ВПО на 53 місця у відремонтованій будівлі школи. Станом на квітень там проживали 25 осіб, серед яких переважали маломобільні ВПО, водночас частина місць залишається вільною.
У Дніпропетровській області громади шукають додаткові рішення для розширення житлового фонду: у Новоолександрівській громаді планують перепрофілювання будівлі під соціальне житло для працівників освіти.
У Харківській області громади намагаються використовувати наявний порожній житловий фонд (зокрема в Слобожанській громаді зафіксували до 80 таких об’єктів), однак їх фактичне залучення обмежується браком контакту з власниками й необхідністю оформлення юридичних дозволів.
У Сумській області, в с. Бобрик (Миколаївська громада), тривають ремонтні роботи в триквартирному комунальному житловому будинку. Після завершення ремонту квартири планують надати сім’ям ВПО з дітьми.
